Традиційно з середини лютого в американському посольстві в Україні починають проводити співбесіди з претендентами візи J-1 – студентами денної форми навчання, які беруть участь в програмі Work & Travel. Молоді люди від 18 до 23 років отримують можливість під час літніх канікул відправитися на підробіток в Америку, поєднуючи її із знайомством з США.
Втім, підготовка до такої поїздки починається ледь не за півроку до початку співбесід – їм передує пошук підходящих вакансій, збір документів і зустріч з представниками майбутніх роботодавців.
19-річна киянка Катерина Галущенко, минулого літа побувала в США, розповіла про свою підготовку до участі в програмі і про деякі тонкощі роботи в Америці.
– До програми Work & Travel потрібно готуватися заздалегідь, наприклад, вибрати майбутнє місце роботи, – розповідає Катерина. – Адже хороші локації можуть швидко розібрати. Такі пропозиції зазвичай підбирають спеціалізовані агентства, які співпрацюють з американськими фірмами. Я пішла саме таким шляхом: спочатку вирішила, чим саме буду займатися, а потім в агентстві мені влаштували зустріч з представником майбутнього роботодавця, який вже розповів усі подробиці.
– Де студентам найчастіше пропонують працювати?
– У супермаркетах. Розставляти товари, сидіти на касі. Можна прибирати в готелі, працювати в ресторані офіціантом або хостес, як це робила я. В мої обов’язки входило зустрічати гостей, розсаджувати їх за столиками в залі.
– Які документи потрібно зібрати для участі в програмі?
– Треба надати паспорт – для виїзду за кордон і внутрішню, довідку з університету – підтвердження, що ти студент денної форми навчання (в програму не беруть тих, хто вчиться на заочному). А ще заліковку – оцінки мають значення. Крім того, потрібно скласти резюме. Допомогти в цьому може агентство.
– з низькою успішністю студентам відмовляють?
– Я б не сказала, що у мене найвищі оцінки. Буває, звичайно, що відмовляють. Але, як мені здається, багато що залежить від візового офіцера – строга він людина чи ні. Знаю, що в минулому році відкрили трохи менше віз, ніж в попередні роки. Наприклад, від нашого агентства на участь у програмі подавали заявки 300 осіб, а відкрили візи лише 80 студентам.
– Чи потрібна якась особлива медична довідка?
– Це залежить від обраної роботи. Один з популярних напрямків в Work & Travel – робота рятувальником в басейні. Їм якраз потрібна не тільки довідка, а й підтвердження про проходження курсів. Мені такі документи не знадобилися.
– А про що зазвичай запитують на співбесіді? Чула, що багатьом нашим студентам відмовляють у візі.
– Один візовий офіцер може задати стандартні запитання: де ви навчаєтесь, що хочете побачити в США, розкажіть трохи про штат, в який зібралися їхати, чому ви вибрали саме цю спеціальність? .. Тобто якийсь стандартний набір питань. А інший – зовсім несподівані. Наприклад: «Що краще – жираф або зебра?» Так зазвичай перевіряють знання англійської мови і те, наскільки швидко може зорієнтуватися співрозмовник.
– Виходить, розмовна англійська повинна бути на хорошому рівні?
– Так, звертають увагу не стільки на помилки, скільки на вміння донести до співрозмовника свою думку. Так що навіть із середнім рівнем можна успішно пройти співбесіду.
– В який штат ви їхали і як проходив процес облаштування на місці?
– Чотири місяці я пропрацювала в штаті Флорида. Що ж стосується того, як студенти влаштовуються, то все залежить від так званого спонсора – компанії, що допомагає студентам з облаштуванням. І від того, який менеджер вам попадеться.
Щоб самій не шукати житло (а це досить непросто), я зверталася до спонсорів. Відразу ж і оплатила за проживання – близько 200-300 доларів в місяць. Котедж, в якому я жила, знаходився в дуже великому комплексі з масою будиночків. Нам, правда, не пощастило з менеджером – попався не дуже відповідальний чоловік. Довго в апартаментах не було Інтернету, та й взагалі там було не дуже чисто.
– А як до вас поставилися на роботі?
– Разом з ще однією студенткою з України ми приїхали трохи раніше, ніж потрібно. Тому в ресторані, де ми збиралися працювати, нам сказали, щоб ми прийшли через тиждень. Мовляв, туристичний сезон ще не почався і наших послугах там поки не потребують.
У нашому будиночку жили всі хлопці з України, які знайшли роботу в трьох ресторанах, що належать одному власнику. Вважаю, що мені пощастило з роботою. Наш ресторан, по-моєму, був найкращим.
Перші кілька днів було стажування – мені пояснювали, що потрібно буде робити. Але зарплату, до речі, почали нараховувати з першого ж дня. У ресторані є система обліку – після введення особистого номера відображається час виходу на роботу співробітника. І за кожну годину нараховується зарплата. Увечері, знову ж таки, вводиш номер – закриваєш робочий день.
Знаєте, що мене вразило? Там все дуже по-доброму і дружелюбно спілкуються один з одним на роботі, навіть якщо в ресторані годину пік. Зазвичай працює по два-три менеджера (всього їх було п’ятеро), ніхто ні на кого не кричить, голос не підвищує. Зробиш помилку – пояснять, як треба, скажуть: «Нічого страшного, все добре». Чи часто у нас можна побачити таке ставлення до співробітника, який працює на невисокій посаді?
– Скільки, якщо не секрет, платять студентам, і в якому вигляді ви отримували зарплату?
– Нам кожні два тижні видавали пий-чеки. Я відкрила в місцевому банку рахунок. Чеки можна було або перевести в готівку в банкоматі, або сфотографувати на телефон – і гроші йшли прямо на рахунок в банк.
– Складно було відкрити банківський рахунок? Якісь документи після прибуття в США ви оформляли?
– Протягом перших днів після приїзду в Америку потрібно заповнити форму, яка підтверджує, що ти легально знаходишся в США. Ще оформляють ідентифікаційний код, без якого не можна влаштуватися на роботу. У банку потрібно було показати код і паспорт. Сам рахунок відкрили буквально за п’ять хвилин і зробили картку.
– Картка працює тільки в США?
– В Україні теж. У мене на рахунку залишалися гроші, і я без проблем використовувала її у нас. Що ж стосується зарплати, то вона для студентів мінімальна – 9-10 доларів на годину, в залежності від штату. Десь можуть платити і до 14 доларів на годину.
– На що вистачало зарплати?
– І на їжу, і на розваги, і на подорожі. Знаєте, там зовсім не так, як в Україні, де мінімальної зарплати вистачає на дуже мало, а на поїздку потрібно довго збирати гроші. Якщо співвідносити зарплату і витрати на їжу, то досить дешево виходило. Проблема була в іншому – супермаркет перебував дуже далеко. Ми жили в курортному містечку Панама Сіті Біч, міського транспорту практично не було, всі їздять там на машинах. До супермаркету йти пішки хвилин сорок, а на вулиці дуже жарко. Ми з дівчатами купили велосипеди, але це теж не вирішувало проблему – в магазинах все продавалося у великих упаковках, так що всі ці пакети на двох колесах не дуже-то і повозити. Та й холодильник був один на вісім чоловік, що живуть в котеджі.
Зазвичай купували яйця, макарони, м’ясо. Іноді замовляли страви в нашому ресторані – для співробітників робили знижку 50 відсотків.
Та й самі робили салати. Але овочі в Америці дуже дорогі. Там взагалі корисна їжа коштує набагато дорожче, ніж у нас.
– Дорого – це скільки?
– Один маленький і зовсім несмачний огірок коштував долар. За овочами краще було їздити на спеціальний фермерський ринок, але він теж знаходився далеко.
– Машину орендувати не намагалися?
– Ні в кого з нас не було прав. Коли познайомилися з хлопцями, у яких були права, іноді просили їх куди-небудь нас підвезти.
– Катерина, ви ж напевно оформляли страхові поліси. Чи не доводилося стикатися з системою медичного обслуговування?
– Одна дівчинка впала з велосипеда і дуже сильно вдaрилaся – кілька днів навіть пролежала в лікaрні. Ми дуже переживали за цю страховку. Чи покриє витрати? Там лiкування дуже дороге. Але поліс спрацював нормально. А дівчинці за пропущені дні зарплату нарахували як за лікaрняний.
– Ви сказали, що заробленого вистачало і на життя, і на подорожі. Чи дорого обходилися поїздки?
– Ми з подругами побували в двох поїздках, на які оформляли на роботі вихідні. Спочатку полетіли в Вашингтон, а потім друзі з машиною забрали нас, і ми всі разом поїхали на Ніагарський водоспад. Проїхали через Балтімор, якісь маленькі симпатичні міста, зупинялися у одного з хлопців в Аннаполісі (столиця штату Меріленд). Тобто гроші на транспорт і житло особливо не витрачали, а за бензин і харчування заплатили в цілому 100 доларів. Переліт до Вашингтона обійшовся приблизно в таку ж суму – ми замовляли квитки заздалегідь.
Друга поїздка – автобусний тур, що включає відвідини Лас-Вегаса, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, Великого каньйону і попутно інших пам’яток, обійшовся дорожче – трохи більше 300 доларів на людину. Та й то ми заощадили, купивши путівки по акції – замов два тури і отримай третій безкоштовно. А ще летіли прямо в Лас-Вегас, а по маршруту Панама Сіті Біч – Чикаго (там ми просто погуляли цілий день) – Лас-Вегас. Квитки на цей рейс, до речі, коштували дешевше, ніж на прямий.
– Вас щось здивувало в Америці?
– Багато чого, звичайно. Взагалі, у них все розраховано на споживача. У той же час правила такі, що багато чого можна отримати … безкоштовно. Наприклад, можна зайти в магазин, спробувати цукерки і піти, нічого не купивши, – мовляв, не сподобалися. І ніхто нічого не скаже.
Навіть в «Макдональдсі» є відмінності. Наприклад, купуючи кока-колу у нас, платиш за напій. А в Америці – платиш за стакан, а напій береш в апараті сам. Можеш сказати: «Дайте, будь ласка, стаканчик за два долари». Або попросити … безкоштовний стаканчик для води. Точно такий же, але безкоштовний!
Американці часто купують речі в магазині і, поносивши тижнів зо два, здають назад. Ми, до речі, теж таке практикували, зберігаючи чеки. Правда, річ повинна бути в нормальному стані.
Ну, а про те, що молодих людей до 21 років не пускають в бари, напевно, знають вже всі. Але я не думала, що все настільки суворо. Була така історія. Ми разом з друзями приїхали в великий супермаркет. Приятель, якому був 21 рік, вирішив купити вино. Але хтось із персоналу побачив, що він ходить по магазину в компанії молоді, і йому спиртне не продали.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
