– А що думаєш робити? Не відзначати взагалі?! – з осудом запитала подруга.
– Ну ні! А подарунки? Всі подзвонять, слів наговорять, які на хліб не намажеш. Або безглуздих смс наприсилають з бездарними віршиками. Вдома буду відзначати!
– А скільки гостей запросити плануєш? У твоїй трикімнатці небагато народу поміститься. Стіл все одно в одній кімнаті буде.
– Так, розгулятися ніде. Однієї рідні 15 чоловік набереться. А толку від них кіт наплакав. Всі як один бідоськи. Та ще з дітьми своїми писклявими припруться. Ось я і придумала – 2 дня буду святкувати. У перший день запрошу тих, хто подарунки нормальні дарує, а в другій – бідних родичів. Якраз їжа якась залишиться, що перші гості не з’їдять.
– А як же дядько твій, Микола Степанович? Він то вже ніяк не бідолаха і подарунки дарує хороші. І пост солідний займає, і дружина пристойна.
– Ось його-то хочу в перший день покликати, з багатими гостями. Попрошу рідні нічого не говорити, він зрозуміє.
– А Костика з гітарою з бідними покличеш чи з багатими?
– Костика – з багатими. Він хоча і вітром у кишені, але публіку розважати вміє, свій хліб відпрацює.
– А Серафиму Вікторівну з ким! Вона не рідня, але кишені діряві
– Її з ріднею покличу. Зовсім не запросити не можу. Кого ще покличеш по господарству допомогти за дякую?
– А чи не накладно тобі буде 2 дні столи накривати?
– Нормуль. Продукти в оптовому куплю, випивку скажу, що б з собою несли. Не принесуть – пити не будуть, швидше підуть.
– І “еліті” випивку не поставиш?
– Ні. Хто їх знає, що дарувати будуть? Минулого року половина гостей з букетами замість подарунків прийшла.
– А ти скажи всім, що у тебе на квіти алергія.
– Точно! Це ідея! А взагалі – ну до чого ж народ жадібний пішов!?
– Це ще що! Я в Голландії була на Різдво, у знайомих. Дарують вони мені подарунок в красивій коробочці. Коробочка невелика така. Ну, думаю, годинник чи сережки. Розгортаю, а там мила шматок. У них там не прийнято дорогі подарунки дарувати. А я, як мантелепа, навезла їм всього: цукерки, рукавички, статуетки. Витратилася – неймовірно! Думала мої подарунки побачать і мені в 10 разів більше надарують від розчулення. Як же! Тримай кишеню ширше! Абсолютно байдужі, меркантильні люди!
– Ну ось і я про те. Накуплю випивки, а вони з якимись чашками прителепають, які вдома у них стояли. Тому не варто ризикувати.
– То о котрій приходити?
– А ти на другий день приходь, як раз допоможеш, а то я після першого дня втомлюся.
У мене буквально щелепа відвисла. Шкода я не бачила обличчя подруги іменинниці. Панянки прямували до виходу і чим закінчилася розмова, я не знаю.
Я сиділа і думала: адже йшлося не про чужих людей, а про друзів і родичів! І вони навіть не здогадуються, яке до них справжнє ставлення. Мені стало шкода цих незнайомих людей. До чого весь цей щорічний спектакль зі святкуваннями і запрошеннями? Пролунав дзвінок. Це була моя подруга Оленка:
– Анюта, чекаю тебе в суботу на днюху. Вдома святкуватиму.
Я мало не забула, як дихати і ледь не запитала: – Це перший день чи другий? – але швидко прийшла в себе.
Ні, моя Оленка не така!
Автор: Nataliya Varsʹkoyi.
Фото ілюстративне.
