Три роки тому я потрапила в складну ситуацію: роботу довелося покинути в зв’язку зі скороченням, стосунки з коханим себе вичерпали, і мама потрапила до стаціонару. І все це в один період. Тоді мені допомогла моя подруга, влаштувавши мене нянею в забезпечену сім’ю. І ось уже кілька років я няня для прекрасного хлопчика. На цю роботу мене взяв батько малюка, а не матір, як зазвичай таке буває в інших сім’ях. Спочатку я якось не звернула особливої уваги на цей факт. Але як пізніше виявилося – даремно.
Вже рік як мій роботодавець – батько дитини почувається зле. Не знаю точно яка у нього недуга, але здогадуюся, що все дуже серйозно. Спеціалісти не дають позитивних прогнозів, тому останні два тижні він сам не свій. До речі, мама малюка з нами в особняку не живе. Я її навіть жодного разу не бачила. Хоча, ні. Бачила кілька разів на днях народження хлопчика. Вона приходила його побачити, але її не пустили в будинок. Якщо чесно, вигляд у неї не надто гарний. Мабуть, живе десь на вулиці, бо не розчесана і явно не твереза.
Як мені сказав батько хлопчика, вона від багатства і розкішного життя почала зловживати. Грошей то у неї було хоч греблю гати, і від неробства жінка загуляла, забула про виховання дитини і пустилася берега. А коли мій роботодавець дізнався про це – розлучився з нею і заборонив бачитися з хлопчиком, залишивши їй машину і квартиру в центрі міста. Але ця жінка все подароване їй майно відразу продала і спустила всі гроші. А тепер ось ходить до будинку, де живе син і намагається випросити хоч на найдешевшу пляшку з сусіднього ларька. Але суть не в цьому.
Батько хлопчика, у якого я працюю, розуміє, що йому залишилося недовго жити. І днями запропонував вийти мені за нього заміж і всиновити його сина, щоб в разі чого я стала офіційною матір’ю дитини. Він дав мені час подумати, але сказав одразу, що якщо я погоджуся, то в грошах я потреби не матиму до кінця свого життя. Я сказала, що мені треба трохи часу.
І ось уже кілька ночей я не можу спати. В голові крутяться слова мого шефа. З одного боку, це хороший шанс забезпечити собі безбідне життя. Та й хлопчика я дуже полюбила і прив’язалася до нього, а він довно кличе мене мамою. А з іншого боку, це переверне моє життя з ніг на голову. У мене ж буде величезна відповідальність за життя дитини, її виховання та розвиток. Це ж не ігри, що захотів – пограв, не захотів – залишив. Та ще лячно, адже є ще рідна, хай і не путяща мама, від якої я не знаю чого очікувати. Раптом вона потім заявить про права на дитину. Що робити? Я розгублена.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
