fbpx
Історії з життя
Взимку, трапилася така штука: була хуртовина і сильний мороз, чоловік подруги проїжджав повз мій будинок, машина заглохла, він намагався її завести – марно, потрібно було допомогу викликати. Прийшов до мене зігрітися і попити чаю. Я йому запропонувала компрес, щоб зігріти, щоб не переохолодитися, він погодився. І тут ми не встояли

Коли я ще вчилася в школі, до нас в клас прийшла новенька: така сіра мишка, залякана, ще й вчилася погано. Її посадили зі мною поруч, щоб я могла підтягти її по навчанню. Ми дуже здружилися, нас навіть називали сестрами – постійно разом, навіть зовні трохи схожі. Відсіяли від себе всіх інших подруг, вони нам були не потрібні, всі радощі й прикрощі ми ділили тільки на двох.

Коли ми закінчили школу, мені потрібно було виїхати – вступати до інституту. Ридали з нею обидві, обнявшись, але нічого не поробиш було. Рятувало лише те, що на той час у всіх уже були мобільні телефони (це був 2007 рік), а потім по скайпу почали спілкуватися. Нудьгували одне без одного неймовірно. Подружка провчилася у коледжі в нашому місті, і ось коли я була на 4 курсі, вона запросила мене влітку на весілля в якості дружки.

Я приїхала і обімліла! Наречений – просто моя мрія! Спочатку його зовнішність – все, що мені подобається: високий богатир, темне волосся, зелені очі, посмішка така – яскрава. А характер який класний! Як мені складно було вести весілля, ви не уявляєте! Все переверталося всередині, перебувати навіть поруч з нареченим було мені важко, я розуміла, що безнадійно закохалася! Тримало мене лише одне: це чоловік моєї улюбленої подруги і крапка, не можна і все! Після весілля мені так хотілося поїхати назад, щоб нічого не витворити! Я так і зробила.

Весь п’ятий курс ми зідзвонювалися з подругою і її чоловіком. Я посміхалася в монітор, а потім ридала в подушку. Для себе вирішила – більше ніколи не повернуся в своє місто, щоб не бачити їх щастя, але після закінчення інституту я галопом повернулася назад – мене тягнуло. Приїхала додому, подружка радісно повідомила мені про те, що носить маляточко, мені якось навіть легше стало, але рівно до того моменту, поки знову не побачила її чоловіка. Звичайно, я намагалася не показувати, що закохана, але мене всю колотило поруч з ним.

Для прикриття своїх почуттів, я почала зустрічатися з одним хлопцем, але зовсім його не любила, ми навіть разом не жили. Зате ми вчотирьох проводили свята, я стала хрещеною їх дочки, в загальному, трималася, як могла. Тільки ось відчувала – чоловік подружки теж почав виказувати мені знаки уваги. Це було вже занадто. І ось, в 15-му році, взимку, трапилася така штука: була хуртовина і сильний мороз, чоловік подруги проїжджав повз мій будинок, машина заглохла, він намагався її завести – марно, потрібно було допомогу викликати. Прийшов до мене зігрітися і попити чаю. Я йому запропонувала компрес, щоб зігріти, щоб не переохолодитися, він погодився. І тут ми не встояли.

Ми майже рік приховували від подруги наші стосунки, а вона навіть ні про що. Мене надзвичайно гризло сумління: металася між совістю і любов’ю. А потім, на свій день народження, я випила і все подрузі розповіла. Вона була в стані напівнепритомності, чоловік відвіз її додому, злий на мене, а на наступний день до мене приїхав – дружина його вигнала. Зі зрозумілих причин, подруга більше не відповідала на мої дзвінки, а я через це шалено переживала. Але з іншого боку – зі мною був мій коханий. Тільки ось прожив він зі мною недовго: всього півроку, а потім пішов до абсолютно іншої жінки.

Ось так я втратила всіх. Але на момент розставання я вже не шкодувала про нього, ми з ним ніяк не могли знайти спільної мови останнім часом, та й я відчувала, що він почав погулювати. А ось без подруги стало гостро зле. Я тисячу разів пошкодувала про свій вчинок і тисячу разів намагалася зателефонувати чи зустрітися з подругою, щоб вимолити у неї вибачення. Минуло вже трохи більше чотирьох років, ну все одно цей мужик б нікому не дістався, можна ж мене пробачити! А вона і чути нічого не хоче. Знаю, мене багато хто буде тут засуджувати, я все стерплю, тільки дайте мені пораду: як повернути мені улюблену подружку?

Погано мені без неї! Треба ж уміти прощати.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook