fbpx
Історії з життя
— Я більше не можу на це дивитись, – схлипує Тамара, – Я зі свахою уже, як просили їх того не робити, як благали. Ну, як так можна. Вони люди взагалі після такого?

— Я більше не можу на це дивитись, – схлипує Тамара, – Я зі свахою уже, як просили їх того не робити, як благали. Ну, як так можна. Вони люди взагалі після такого?

Мій син одружився п’ять років тому, тоді і йому і нареченій було по двадцять сім років. Обидва вже дорослі і самостійні люди. Одружилися і почали жити, але дітей вирішили відразу не заводити: хотіли трохи пожити для себе. Нам, батькам, вже хотілося онуків, але ми їх не переконували. Вони дорослі, нехай самі вирішують, як їм бути.

Через рік невістка повідомила радісну новину, але сказала, що не готова до дітей, і зробила те, що зробила. Ми з її матір’ю були проти.  Благали її схаменутись і подумати не лише про власне здоров’я, а й про те, що більше після такого вона могла і не мати діток. Але нам не вдалося її вмовити залишити дитину. Син був на її боці. І ми махнули рукою. Ще через два роки вона знову зробила те саме. Ми зі свахою ридали. Ну, навіщо так?

За цей час вони три рази їздили відпочивати за кордон, купили собі машину. Здавалося б, що вже пора заводити дітей. Нещодавно ми дізналися, що дружина мого сина знову при надії. Але і на цього малюка у неї ті ж плани. Ну, це вже ні в які рамки не лізе. І знову діти говорять, що хочуть пожити для себе. Ну, хіба ще не нажилися?

Їм зараз по тридцять два роки, деякі вважають, що в такому віці вже пізно заводити дітей. А вони все ніяк не відпочинуть, обидва егоїсти. Не хочуть брати на себе відповідальність. Адже ми не молодшаємо і хочемо вже онуків няньчити. Та й у них вже такий вік, що вже пора думати про повноцінну сім’ю. Чим пізніше вони заведуть дитину, тим важче їм буде піднімати його на ноги. Нам з чоловіком довелося і на пенсії працювати, щоб забезпечити синові хорошу освіту.

Якщо дитина зараз з’явиться, то коли йому буде вісімнадцять років, їм вже буде по п’ятдесят. Ну, куди вже далі тягнути? Зрештою, ми живемо поруч, зможемо їм допомогти. Якщо вони вже так дорожать своїм особистим часом. А нам це тільки в радість буде. Ми вже і говорили з ними, і пояснювали як, могли, але вони кажуть, що самі знають як їм краще.

Я намагалася пояснити невістці, що потім, коли захоче мати вже дитинку – не зможе. Після всього того, ніякого здоров’я не вистачить. Ну що нам ще можна зробити? Як умовити залишити цього малюка? Ніколи не думала, що ми матимемо таку ситуацію. Я завжди вважала, що вони обидва дорослі і розважливі люди. Але це рішення, я ніяк не можу назвати нормальним.

Може, існують якісь методи переконання людей? Може якось можна розбудити в них батьківський інстинкт, щоб вони зважилися. Адже це ж прекрасно, спостерігати, як росте твоя дитина, як робить перші успіхи. Не розумію чим можна керуватися, приймаючи такі рішення. Було б їм по двадцять два роки, я б навіть нічого не сказала, але тридцять два роки – це повна зрілість. Пора вже приймати відповідальність за нове життя. Не можна жити тільки заради себе.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook