Я гуляла парком і побачила, як біля одного із будинків зупинилось авто сина. Там проживає мама моєї невістки і вони явно до неї на гостину завітали. Дивлюсь, син із авто вийшов то я його і набрала, аби запитати чи не заїдуть вони й до мене, адже були поруч і давно мене не навідували. Проте, сказане сином мене прикро вразило.
У нашому під’їзді мешкала жінка, яка полюбляла за комір залити. За дітьми вона зовсім не стежила, ті були самі по собі. Ця жінка шукала і здавала пляшки, брухт, папір, щоб забезпечити собі продовження банкету. А діти могли в цей час без шматка хліба сидіти. Я годувала малих. у мене вони ночували, адже мені їх шкода було. Тим більше вони були однолітками моїх дітей.
Мої сини — звичайні діти. Ситі, одягнені, навіть трохи балувані. Я рідко їм у чомусь відмовляла і робила все можливе, щоб вони мали щасливе дитинство. Хочеш приставку – будь ласка. На екскурсію із класом? Їдь! Телефон на день народження? Куплю! Поставила їх із чоловіком на ноги, вивчила у престижних вишах, купила по квартирі на весілля.
І ось минуло 30 років. За цей час сусідські діти виросли, обоє працьовиті і дуже хороші, мають свої сім’ї. Свою маму вони не тільки не забули, а й зробили все, аби вона не повернулась до старого способу життя. Тепер возять її у різні санаторії та забезпечують усім необхідним. Щовихідні гостюють у неї, та й онуків залишають на канікули.
Як мої, спитаєте? А ніяк! Одна невістка мене не злюбила і син зі мною не спілкується. Внуків я не бачу. Сам син може приїхати раз на рік, але лише на хвилинку.
Другий син ніби як і не забув про маму, але приїздить дуже рідко. Ну раз на три чотири місяці, хоча ми із одного міста. Нещодавно, я занедужала. Зателефонувала йому, щоб вони привезли мені необхідне із аптеки. Але він послався на зайнятість, вибачився і сказав, що не зможе.
Мусила я сама повзти до найближчої аптеки. Дорога йшла через парк я йшла поволі, бо швидше сил не було. бачу, що поруч із домом матері невістки зупинилось синове авто. Думала він і до мене має намір заїхати, провідати. Набрала його запитати, чи зайде і сказати, що я вже для себе необхідне придбала.
— Мамо! – чую його голос у трубці і бачу, як він із авто виходить, – Я на роботі, дуже зайнятий. ну ні хвилинки не маю. Я ж попереджав. Не телефонуй. – і поклав слухавку.
Я стала, мов укопана і дивлюсь, як він бере за руку сина свого і щасливо посміхаючись зайшов разом із дружиною у під’їзд свахи.
Де справедливість у цьому світі? Треба було бути поганою матір’ю, щоб діти мене любили та поважали…
11,03,2023
Головна картинка ілюстративна.