Я зустрів Марину в маршрутці та закохався в неї з першого погляду. Почали зустрічатися, а вже потім одружилися, і були щасливі в шлюбі 5 років.
Але ось, у нас на роботі з’явилася нова співробітниця, звуть її Ксюша, і я втратив голову.
Закохався до безтями, а до своєї дружини почуття минули, не мила вона мені більше. Терпів так ще з півроку, а потім вирішив, що треба з цим щось робити.
Прийшов додому і все розповів дружині, що люблю іншу, і не хочу псувати життя ні собі, ні їй.
Невдовзі ми з нею розлучилися. Всі мої друзі, говорили, що я не сповна розуму, тому що залишив таку красиву жінку. Але не люблю я її, і все. Навіщо псувати собі життя і іншим, вона ж цього не заслуговує.
Почав залицятися до Ксюші. Вона відповіла мені взаємністю та незабаром ми одружилися. У нас з’явився син, якого ми дуже любимо.
Але щастя було не довгим, наш син занедужав. Ми його привезли туди де, як виявилося, працювала тепер моя колишня. Я її вмовляв допомогти нашому хлопчику. Вона робила все, що було у її силах.
За цей час Марина подружилася з моєю теперішньою дружиною. А коли Артемко, так звуть сина, видужав, то він захотів, щоб хресною у нього була тітка Марина.
Марина за цей час вийшла заміж, і у неї теж була дитина, дівчинка Оля. Так наші діти подружилися і ми тепер дружимо сім’ями.
Вже минули роки, діти закінчили школи, інститути, але все одно продовжували дружити. Нещодавно приходять і кажуть, що хочуть одружитися.
Я подзвонив Марині, і розповів їй цю новину про дітей. Вона з чоловіком приїхала до нас і ми всі разом благословили закоханих.
Я дуже щасливий за них! Але й цікаво ж доля склалась у нас у всіх. Головне, що нам з Мариною вистачило тоді мудрості залишитись друзями.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
