Був у мене в молодості випадок, який я досі забути не можу і пробачити собі не виходить. Одна панянка добряче мене підставила, а ще дружину свого рідного брата.
Мені було десь двадцять два роки, я лаштувалася на гарну роботу. Лише півтора тижні відпрацювала, як покликали мене колеги у п’ятницю до кав’ярні на “посиденьки”. Я із задоволенням пішла. Там ближче познайомилася з Мариною із бухгалтерії. На роботі бачилися мигцем, тільки імена одна одної знали, а вже за келихом червоного розговорилися, роззнайомилися, довго базікали, словом, мені сподобалося.
Посиденьки затягнулися і я вирішила таксі викликати, Марина мене відмовила:
— Мене брат забере, додому відвезе, я з ним домовлюсь, він і тебе підкине.
Приїхав Ігор, ми сіли до машини, спочатку він відвіз Марину, потім мене. Наступного дня Марина підійшла до мене та сказала, що Ігор випрошує мій номер телефону.
Я йому дуже сподобалася, він хотів попросити у мене, але посоромився.
Вона почала хвалити свого брата: розумний, добрий, вільний.
Мені Ігор теж сподобався, ми здзвонилися, почали зустрічатися. Через кількох місяців ходіння по кіно та ресторанах він запросив мене до себе. Вечеря, свічки, безліч компліментів. А вранці мене розбудила жінка, котра представилася дружиною Ігоря.
Я похапцем збиралася, червона від сорому, поки Ігор белькотав дружині, що вона все не так зрозуміла, і дивувався, чому вона повернулася сьогодні, бо він чекав на неї завтра.
Я перед дружиною спробувала вибачитись і виправдатися: не знала, що одружений, мені сестра його, з якою разом працюємо, теж так сказала, що він вільний.
Я розуміла, що дружині від цього ні холодно, ні тепло, але я чомусь почувалася винною. Втікала звідти з чавунною головою, ніяк не могла зрозуміти, як примудрилася потрапити до такої ситуації.
До хати пригнала, трохи віддихалася, заспокоїлася, подзвонила Марині. Вона тараторила, що нічого такого не сталося, дружина дружиною, а серцю не накажеш, Ігор би мені відкрився, що одружений, але потім.
Я їй сказала все що про неї думаю і кілька лагідних слів наостанок. Спілкування подальше припинила абсолютно. Потім знайшла інше місце роботи і звільнилася. Марину більше не бачила.
Як склалася доля Ігоря та його дружини, не знаю. Він мені дзвонив кілька разів, але я не відповідала.
Повідомлення надсилав, що треба зустрітись і він усе пояснить. Теж проігнорувала.
Найбільше в тій ситуації я злилася на себе: як можна було бути такою наївною і довірливою?
Ці обоє, Марина та Ігор, вчинили просто мерзенно і зі мною, і з дружиною Ігоря. Ото “пощастило” жінці з чоловіком та його сестричкою.
А я й досі собі не пробачила цю ситуацію. Хоч вже купа років минула.
