Ситуація така – мені цікаво, що саме жінки про це думають. Тому що у своїх друзів я вже питав і думки і поради, але так і не зрозумів, як до цього ставитися, і що з цим робити.
Розповідаю.
У мене з’явився син! Вірніше, не в мене, а у моєї дружини від мене. І це здорово, і я щасливий і гордий, тим більше, що пацан аж 4200 на світ з’явився. Богатир! Тут, я думаю, моя заслуга. Але чомусь вся наше сімейне життя пішло криво-косо з моменту його появи.
Ні, спочатку все начебто було нормально. Хоча я, звичайно, спочатку навіть на руки не міг його брати – раптом що зроблю не так? Він мені все здавався скляним, тендітним. І я просто з боку дивився, як дружина і теща хвацько з ним управляються. Потім цей стан поступово пройшов, та й то через них двох. Вони просто благали мене брати сина на руки, ну і там підгузки міняти, або тримати, щоб відригнув. Це навіть весело було.
Але ось ночі! Це щось! Просто треш! Ну не звик я не спати ночами. У мене робота не з простих, я начальник відділу закупівель в супермаркеті, мені свіжа голова щоранку просто необхідна, щоб вижити. А тут я став як зомбі ходити, ну і, звичайно, періодично щось не те робити. Загалом, захиталося моє крісло піді мною.
І я став просто йти спати в іншу кімнату, та ще й навушники одягав, щоб вже зовсім не чути дитячих плачів. І ось тут почалося. Дружина ходить ображена. Питаю, що сталося. Відповідає:
—Все нормально!
Ну все, думаю, я встряг по крупному. Після роботи приходжу, намагаюся їм не заважати, жую вечерю мовчки, в кутку. Та й вечеря рідко буває готова. Але я вирішив, що краще вже додому буду тягати напівфабрикати. Прийду, пельменів собі мовчки зварю, дружину навіть і не дорікаю, що вечері немає. Приходжу до них у кімнату запитати, чим допомогти. А дружина ображена, мало не плаче. Але нічого не говорить. Я так втомився від цього! Слів немає!
Щоб уникнути цього, став сидіти на роботі до останнього. Тільки, щоб не з’являтися вдома якомога довше. В ідеалі – щоб я прийшов, а вони вже спали, і двері в їхню кімнату закриті були. Я тоді навшпиньках проходжу в свою нову «спальню», а вранці намагаюся якомога раніше злиняти.
Але ви не подумайте, я кожен день пакети величезні з їжею і різними сумішами тягаю, будь-яке прохання виконую прямо-таки миттєво. До спеціаліста там відвезти, або тещу привезти – це я взагалі без питань роблю.
Тільки ось відчуваю, що тріщить моє сімейне життя по швах, а я і не знаю, що з цим робити. Я дружину люблю, і сина, звичайно ж, теж. Просто не знаю, як поводитися правильно, а дружина ходить похмура. Загалом, дитина у нас виявився як би моїм суперником, ніби, як хтось із нас третій – зайвий. І я не можу зрозуміти, хто? Я або він?
А тут нещодавно теща наговорила мені три мішки вовни. Ми з нею в нормальних відносинах завжди були. За три роки сімейного життя жодного разу з нею не мали ніяких прикростей. І ось вона мені починає висловлювати. Каже, що так не можна ставитися до своєї сім’ї. Мовляв, я залишив свою дружину одну, з труднощами. До дитини абсолютно байдужий. Вдома не буваю. Запитує:
—Ти що, зраджуєш мою дитину?
Я просто отетерів від такого повороту. Нічого собі! У дружини труднощі? А хіба це не звичайна жіноча справа – з дитиною займатися? Хіба це справедливо, щоб я на роботі працював по 12 годин шість днів на тиждень, а потім приходив ще й вдома бавив дитину ночами, замість того, щоб спати? Я вже і так змирився з тим, що вечеря буває приготована добре, якщо раз на тиждень.
Я ж нічого не кажу, розумію, що їй ніколи. Але чому вона раптом перестала розуміти, що мені теж не просто? До того ж я не жінка, і взагалі не в’їжджаю, що потрібно робити з немовлятами. Мені так здається, що природа сама все по місцях розставила.
От мені й цікаво, а що з цього приводу думають інші жінки. Позицію своєї я вже знаю, і вона мені взагалі нічого не прояснила. Я поняття не маю, що потрібно робити, щоб сім’я не розвалилася остаточно.
Павло М.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
