fbpx
Історії з життя
— Я все про тебе зрозумів. – говорив жорстко син, – Ні дня більше не витрачу на тебе. Ти маніпулятор,  і все життя з мене мотузки вила. Можемо зідзвонюватись інколи, але далі вчись жити сама без оцих «Ой синку поможи, бо нікому»

— Я все про тебе зрозумів. – говорив жорстко син, – Ні дня більше не витрачу на тебе. Ти маніпулятор,  і все життя з мене мотузки вила. Можемо зідзвонюватись інколи, але далі вчись жити сама без оцих «Ой синку поможи, бо нікому».

І де Матвій ту статтю знайшов і сам не згадає. Але прочитавши аж підскочив. Перечитав раз і ще раз. Та тут же все про нього і його маму. Прям ось їхнє життя описане і чітко вказано, так маніпулюють людьми.

— Вона усе життя на мені верхи їздила, ще й поганяла. Тримала біля себе змушуючи відчувати почуття провини. «Потрібно чесно сказати маніпулятору, що більше ви не у його владі і тримати дистанцію». Як правильно, – він аж поцілував екран телефону, – Як же правильно написано.

Він саме повинен був матері дрова порізати і порубати, он і пилка з сокирою чекали. Заховав усе в сарай і пішов розставляти усі крапки над “І”.

— Я все про тебе зрозумів. – говорив жорстко син, – Ні дня більше не витрачу на тебе. Ти маніпулятор,  і все життя з мене мотузки вила. Можемо зідзвонюватись інколи, але далі вчись жити сама без оцих «Ой синку поможи, бо нікому», – мовив отетерілій старенькій.

Коли син пішов так і не дочекавшись відповіді від матері на свою заяву, старенька сіла обезсилено на стільчик. Одна вона його ростила. Колись мала чоловіка, але залишилась вдовою з немовлям на руках. Ні батьків ні родичів. Працювала на трьох роботах, аби мали що їсти і що одягнути.

Так, вона не могла впоратись з усім сама. «Ти мій єдиний помічник, – говорила часто, – Хто ж, як не ти мені допоможе?».  А він у неї ріс і усе розумів. Допомагав завжди. І корів допомагав на фермі доїти і підлогу в школі мити, готував їсти, прибирав у хаті. Золота дитина, що казати.

Виріс у красеня. Вивчився, одружився. Може й справді вона переборщила з отим “допоможи”, але ж хто їй тина полагодить, як сама нездужає. А вчора комин впав, так син з другом за годину новий змурували, а вона й на горище сама не вилізе.

Встала Яринка поволі і поглянула на купу дров. Якщо винайме людину порізати і порубати, не вистачить на необхідні помічні від її недуги. Але ж не замерзати? Може позиче хто грошей? Але ж і картопля на городі уже проситься, аби її викопали. Сорок соток садила, більшу частину продавала і віддавала сину гроші. Сапати, ще може сама, а от викопати? Знову ж де узяти гроші, аби людей найняти. А їх ще й годувати тричі на день потрібно.

Ходила двором і чим далі, тим сумніша ставала. Усе пливло перед очима від сліз. Пішла трохи прилягти, бо вже геть не добре стало.

Через три дні син прибіг сам. Соромно стало до сліз. І, що на нього тоді найшло? Мама трубку не брала, чомусь і снилась сьогодні, все просила двері в хату зачинити.

Хата і справді була відчинена. І більше ніколи не назве його рідна мама “синочком”. Ніхто тапер не буде ним маніпулювати. Отримав, що хотів.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора заборонено. Спеціально для intermarium.news.

facebook