А тим більше, що ми не просили того всього, що мама нам передавала, хоч і не відмовлялися, звичайно.
Для мене особисто стало дивним те, що мама покинула свою роботу вчителя та вирішила, що мусить заробити собі на гідне життя.
Їй тоді виповнилося п’ятдесят п’ять років і вона швидко скористалася можливістю вийти на пенсію, бо тоді у неї був потрібний стаж.
Тато ще працював і мама ще могла працювати та отримувати і пенсію і зарплату, але вона була категорично проти.
– Я на ті копійки жити не хочу!, – казала вона татові.
– Але ми все життя так жили, дітей виростили, – каже він.
– З мене досить!, – запевнила вона.
Поїхала вона на дванадцять років!
За цей час вона добре заробила – і на дачу, і татові на нову машину та й мені з братом перепало, бо ми змогли обновити свої квартири. Звичайно, не вся повністю сума була від мами, але більша половина.
І ось даючи отак нам гроші, мама почала нами з братом керувати на відстані і весь її педагогічний досвід зосередився на нас двох.
То було дуже дивно, бо в дитинстві мама практично не мала сил ще й на нас, була вічно втомлена і виснажена чужими дітьми і чужими проблемами. Ці вічні стоси зошитів, потім роз даткові матеріали, які вона допізна робила…
Від нас вимагалося тільки одне – її не ганьбити перед іншими вчителями, тому ми мали себе зразково вести і не тікати з уроків, навіть, коли всього класу не було. Нас сторонилися однокласники, бо вважали ябедами.
О, ці прекрасні дитячі спогади!
А тут все – ось я ваша мама, слухайте мене та коріться, бо я вам не лише життя дала, але й на ваше життя заробляю.
Таке саме й з батьком на його прохання вернутися – сиди собі на своїй роботі з мізерною зарплатою і дякуй Богу, що я тебе забезпечую, бо на ці копійки нічого не купиш.
Тому нас з братом не здивувало, що тато почав потроху заглядати в чарку, а потім взагалі знайшов собі іншу жінку.
Я мамі говорила, що пора додому, бо ж треба з татом доживати все одно віку, але вона й слухати не хотіла.
Мовляв, якщо він її не цінує, то вона з ним жити й не планує.
Мій брат стомився від такої гіперопіки в зрілі роки і гайнув з дружиною до Канади. Тато пішов жити до тієї жінки, а ми з чоловіком залишилися з тим, що мали і тим, що дала нам мама.
І ось вона приїжджає назавжди і я точно знаю, що вона залізе в нашу родину і почне там порядкувати як господиня, бо вона ж нам гроші давала.
На жаль, з віком її характер тільки загострився, що було видно з усіх наших розмов. Я не знаю, які знайти слова аби тримати маму в тих рамках, які нам з родиною комфортні.
Розумієте, тут мова не про те, що «цей колір волосся тобі не пасує» або «заміни цей сервіз», тут мова про те, яку професію мають обрати діти, а я маю виконувати роль її компаньйонки, а чоловік просто не дратувати. І що з цим робити?
Фото Ярослава Романюка.