fbpx
Історії з життя
Я завжди думав, що жінки – це милі, лагідні створіння, пахнучі парфумами з квітковим ароматом, ті, що смажать вечорами пиріжки. А ту мегеру, яка щодня влаштовує мені концерти з підвищенням голосу, я не знаю. І парфумами, кохана, ти теж давно вже не пахнеш

Мені дружину немов підмінили: біситься і репетує на порожньому місці. Я вже пояснював їй тисячу разів, що Таня – це просто колега, яка переживає важке розлучення і мені хотілося її якось підтримати у важкий момент.

У відповідь почув: “Чому ж ти мені ніколи таких слів не говорив?” “Чому ти мені не відправляєш віртуальні трояндочки?” і “Я, якщо ти ще не помітив, теж жінка”.

Жінка? Ти ?! Ось це новина! Я завжди думав, що жінки – це милі, лагідні створіння, пахнучі парфумами з квітковим ароматом, ті, що смажать вечорами пиріжки. А ту мегеру, яка щодня влаштовує мені концерти з підвищенням голосу, я не знаю. І парфумами, кохана, ти теж давно вже не пахнеш.

Цього я, звичайно, говорити їй не став – жити ж мені хочеться. І потім, які трояндочки?! Показати вам нашу сімейну переписку з Олею? Так що ви, не дивуйтеся, коли вона така безневинна, що її можна ставити заставкою до передачі “На добраніч, малюки” – втім, як і сцени з нашого особистого життя.

Оля: “О котрій будеш? Хочу сходити в душ, а Андрій сьогодні залишився у друга”.

Я: “В районі восьмої. Що-небудь купити?”

Оля: “Так. Візьми куряче філе, пачку рису, сир зі сметаною, хліб, кілька пачок печива”.

Оля: “І туалетний папір”.

Скажіть мені, будь ласка, куди в цих повідомленнях вставити трояндочку? Після туалетного паперу?

Словом, обстановочка в домі – мама, не горюй. Оля ходить насуплена без настрою, прасує пелюшки за порадою мами. Думав, що вона просто втомилася, кажу їй: “Сходи на манікюр, розвійся, погуляй по магазинах, дитину беру на себе”, а вона мені: “Молоком дитину хто буде годувати, ти? Чи, може бути, Танюшка твоя?”

Сказала вона це при матері – у тієї, звичайно, очі на лоба повилазили:

– Олюню, не варто так драматизувати, я все розумію, Сашко – гарний чоловік, але він ніколи не залишить тебе з дітьми, він благородна людина…

Краще б мовчала, чесне слово. Олька після цих слів взагалі роздратувався і зарипіла: “Ах, він ще і шляхетний, дружину-квочку не залишить з дітьми!” і закрилася в кімнаті разом з дитиною. Мама теж розпереживалася, розплакалася і почала мене розпитувати, хто у мене завівся на стороні.

Фууух, сюр якийсь. Одна щось там прочитала, сама собі понавигадувала і ще й сама образилася. Інша теж впевнена, що у мене є інша, і тепер благає не руйнувати шлюб. Моїм запевненнями в тому, що у мене нікого немає, мама не вірить.

Словом, Василю(звертається до кота), я так більше не можу. Ще трохи в такій атмосфері – і у мене дах поїде. Краще мені поки тимчасово зникнути. Ти тут доглядай за всіма, і якщо що, мені телефонуй зі звітом, гаразд? Андрій повернеться – наганяй йому влаштуй, хай матері допоможе. Ну, я пішов …

– Сашо, у тебе хіба не вихідний сьогодні? – в ординаторську увійшла Тетяна Борисівна, кардіохірург і просто красива жінка. Її ясні, променисті очі дивилися на нього з відданістю і обожнюванням: так учень дивиться захоплено на свого вчителя. Стільки емоцій, стільки дитячого захвату в її погляді. І, боже мій, навіть цей простенький білий халат і маска не можуть приховати її краси і доглянутості: під легкою тканиною вимальовується витончена постать, з-під білого ковпачка вибивається блискуче пасмо густого чорного волосся.

– Вирішив привести в порядок особисті справи, – хірург Олександр Морозенко – майстер своєї справи, шановний колегами і пацієнтами, виглядав втомленим і змученим, – Та й проблеми у мене вдома. Так що, можна сказати, переживаю тут сімейну бурю …

Тетяна швидко озирнулася на двері і замкнула їх зсередини. Олександр з подивом спостерігав за діями дівчини. Вона рішуче підійшла до вікна і закрила жалюзі. Потім повільно повернулася і…

– Тоді… можливо… Я можу чимось допомогти? – хрипко спитала вона, прикусивши губку.

Сашко піднявся з місця і ступив назад, до стіни. Там за спиною, він намацав вимикач.

Світло згасло.

Попередня частина тут –  Чи можна втомитися від свекрухи, яка приїхала допомагати? “Оленько, дитинко, підгузники хлопчикам одягати не слід.

Автор – Aйша Iдрісова

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook