Як тільки мова зайшла про те, що син старший буса собі придбати надумав, дружина мого молодшого сина виразно округлила очі. А як тільки почула, що машина буде новою, щойно із конвеєра, так підскочила і в двері. Молодший син поглянув на мене із докором: “Не очікував такого від тебе, мамо” – і за дружиною. А мене сміх розібрав, аж за боки трималась. Знатиме тепер пані, як керувати.
І мене двоє синів, яких я сама на ноги ставила. Я заміжня, чоловік мій є, живий, але пересувається на візку. Ми із ним дуже гарно життя прожили, але так уже склалось, що він їсти готує і у домі лад наводить, а я гроші заробляю.
Все життя я пропрацювала у сільській раді, але ті гроші були водою, що крізь пальці текла. На хліб, на одяг і то ледь вистачало. основним нашим заробітком була саме худоба.
як тільки сини на ноги зіпнулись, так і стали мені головними помічниками. Чи то жарт на одні руки жіночі дві корови, свині і бички із теличками? Звісно, що без допомоги я впоратись не могла.
Вставали вони разом зі мною. ще до сходу сонця і кожен ішов до свого діла: один косить, другий відчищає, а я корів видоїти повинна, та свиней попорати. Звісно, що й прибуток мали непоганий, але гроші я старалась не розвіювати на дрібні потреби, а на купку складала, для синів.
Як старший пішов навчатись, так ми вже з чоловіком і квартиру йому придбали. Невелику, але двокімнатну у хорошому районі. Звісно, що столичну не потягнули б, а от у містечку поруч взяти змогли.
Коли через три роки і менший до інституту вступив, так ми й йому житло придбали. Не намарне ж діти змалку так трудились? Все пішло у діло.
Хоч діти і вилетіли із гнізда, однак я все одно продовжувала тримати господарку. Найняла собі помічника, звісно, мені довелось втричі більше працювати, але сини мої щовихідних приїздили і старались якнайбільше роботи зробити, аби мені допомогти.
Так воно роками і було. здаю худобу – зробили ремонт, чи придбали якусь річ вартісну одному і другому. Навіть, коли одружились обоє, з жінками приїздили мені на поміч. Та й землю свою мали, тож треба було обробляти.
А одного разу молодша невістка мені влаштувала сцену. Мовляв, хоче пані жити спокійно і у свій вихідний відпочивати, а не кукурудзу на полі збирати, чи сіно складати. Бачте, виморилась вона на свекруху працювати, чоловіка до мене більше не пустить, будуть вони жити своєю сім’єю.
Я й не стала сперечатись , та будь-ласка. От тільки якої ти пані заспіваєш. коли я восени зерно здам і худобу збуду? Мабуть, уже давно на ті гроші плани має, це у неї швидко виходило завжди.
Ну от, цей рік з ранньої весни ми із сином старшим і хазяйнували. Дружина у нього вправна, ще й бройлерів придбала, бо на роботі жінки готові були купити домашнього. Трудились усі: онуки біля птиці кролів, а ми із сином біля худоби.
Раненько приїздив за мною, везли ми на ринок у містечко молочку, а вечорами біля худоби порались. Нічого, все виросло і без рук меншого сина.
А нещодавно був у мене день народження. Ми перед тим саме здали пшеницю і кукурудзу, та й бичків четверо у нас забрали, тож надумав мій син старший продати своє авто, додати ось ці гроші, свати мали трішки докинути, та й порахував, що якраз на бус новий буде. Хоче він із роботи звільнитись і зайнятись торгівлею, друг давно його кличе.
А невістка молодша, як почула те, так і в обличчі змінилась. Зрозуміла пані. що цьогоріч їм нічого не перепаде зі спільної каси. Ну а чого я маю зароблене трудом старшого меншому віддати. тільки тому, що він мій син? Ну це ще у років п’ять проходило, не в тридцять.
Сердяться на мене обоє, а мені смішно. Чого? Кажуть, що я дуже несправедливо вчинили і хоча б онукам на куртки, а кілька тисяч перекинути повинна була, бо ж я бабуся.
А мені так оце цікаво, аз якого такого дива? Наступного року будуть допомагати, то й в них усе буде.
Ну скажіть, хіба ж я не права? От ви б виділили сім’ї меншого хоча б гривню після такого?
06,10.2023
