Свого майбутнього чоловіка Тетяна помітила задовго до знайомства. Він дуже яскраво одягався. Вперше зустрілися в театрі: вона впустила рукавички, хлопець підхопив їх із підлоги майже миттєво. Віддаючи, подивився… прямо в серце. Тоді вона й запам’ятала його очі. Розумні, глибокі, уважні. А ще рожеву краватку зі східним орнаментом.
Після вистави вони опинилися в одному автобусі і їхали практично до кінцевої – незнайомець вийшов на одну зупинку раніше. Потім Тетяна неодноразово помічала хлопця у транспорті. Він не звертав на неї уваги, принаймні пізніше, слухаючи ці її спогади сказав:
– Не пам’ятаю, щоб хоч раз тебе бачив до нашого знайомства.
А Тетяна щоразу, зустрічаючи його, думала: «Знову він!» і дивувалась його зовнішньому вигляду. То він у яскраво-синьому костюмі опинився біля неї в бібліотеці, то в пальті та стильному капелюсі – на зупинці… Одяг на ньому завжди був нестандартний, можна сказати – екстравагантний у нудному міському пейзажі.
Якось у місто приїхав Олег Винник. Тетяна не була його прихильницею – на концерт її притягла подружка, якій виділили квитки на роботі. І тут – знову він. Сидів у наступному ряду, практично за ними.
Концерт здався Тетяні нудним. На п’ятій, мабуть, пісні, вона зрозуміла – що з неї досить. Озирнулася на незнайомого красеня, а він – позіхає. Їхні погляди зустрілися, хлопець усміхнувся їй. І коли Тетяна, дочекавшись перерви між піснями, попрямувала до виходу, швидко встав і пішов слідом. Наздогнав на виході:
– Спасибі, виручили. Я б, мабуть, сидів до антракту
— Ой, знаю, що непристойно йти посеред вистави, але моїх сил на більше не вистачило. Це улюблений артист моєї подруги, я через неї сюди й прийшла.
Він розсміявся:
— Та я теж опинився в залі для глядачів випадково, подумав — чому б не сходити для загального розвитку. Але – ні, зовсім не мій формат. Мене, до речі, звати Павло.
За розмовами дійшли до автобусної зупинки. Тетяна знала, що їхати їм в один бік. Вже в автобусі вона кинула збентежений погляд на його яскраву краватку. Павло помітив, посміхнувся:
— Не думайте, що я такий піжон. Молодша сестра шиє, захоплюється дизайном і експериментує на мені.
«Треба ж, який, – подумала Тетяна. – Мій брат нізащо б не вдягнув щось заради мене». Свою зупинку Павло проїхав, провів нову знайому додому, попросив номер телефону. Коли він зателефонував і запропонував сходити на виставку, Тетяна зраділа: тепер він подобався їй ще більше.
Вони почали зустрічатись. Іноді Павло запрошував на прогулянку й Марину, дизайнера-початківця. Сестра, хоч і була молодша майже на десять років, однак, добре вписувалася в їхню компанію. Якось Павло запросив Тетяну в гості. Вона трохи хвилювалася. Знайомство з батьками самі знаєте, може все ускладнити.
Але її прийняли дуже тепло і щиро. Мама виявилася м’якою та веселою жінкою, а дідусь, хоч і виглядав суворим, виявився добродушним та дбайливим. Він був головним чоловіком у домі, тим, до чиєї думки всі дослухаються. Дідусь замінив Павлові та Марині батька, якого не стало на службі.
З першої зустрічі Микола Петрович почав називати Тетяну донькою, хоч пара ще нічого не вирішила щодо свого спільного майбутнього.
«Благословення» дідуся прискорило щасливі події: Павло зробив Тетяні пропозицію. Марина із захопленням шила їм весільні костюми. Наречений, звичайно, виглядав по-піжонськи – стильний костюм з бірюзовим жилетом і таким же метеликом, наречена – без фати у сукні на бретельках того ж бірюзового кольору.
Через рік у них народився син, його назвали на честь прадіда – Миколою. Племінник надихнув Марину на в’язання. Після шапочок та кофтинок для малюка вона перейшла на дорослі речі. Тепер вся сім’я ходить у кардиганах та светрах ручного в’язання. А які в неї виходять шарфи!
Часто під час сімейних свят Тетяна розповідає, що закохалася в Павла з першого погляду – того, в саме серце… А він регоче й каже, що дівчина, яка наважилася вийти з глядацької зали, коли всі кайфували під Олега Винника, була його мрією.
Svitlana Sushko. Фото ілюстративне.
