Олеся може багато і швидко говорити. Але все інше вона робить дуже повільно. Олеся – моя старша донька, і вона завжди була дуже повільною. З дитинства.
Пам’ятаю, якось прийшла я в школу в той час, коли Олеся обідала, і чекала її біля шкільної їдальні. Бачу – виходять з їдальні її однокласниці і однокласники. Біжать підстрибом хлопчики . Потім не поспішаючи йдуть дівчатка. Ось проходять останні дівчатка. Олесі немає. Проходить ще хвилин десять і повільно виплива-а-а-а-ає Олеся.
Ходити з нею по магазинах за одягом і взуттям було справжнім випробуванням. Вона настільки неквапливо все міряла, вибирала, і все їй не подобалося. Мого терпіння вистачало на годину-півтори, потім я говорила: «Все, ходімо, купимо іншим разом». А Олеся гірко плакала і просила: «Купи хоч що-небудь!»
На шкільні ранки я починала збирати Олесю за 2 години до виходу. І все одно за півгодини до виходу у мене уривався терпець і я говорила: «Руки вгору!» і сама одягала на неї сукню, натягала колготки.
Школа, в якій Олеся вчилася, була прямо у дворі нашого будинку, але Олеся все одно регулярно спізнювалася. Під час перерв вона не встигала перейти в інший клас, регулярно спізнювалася на уроки фізкультури тому, що не встигала переодягнутися.
На випускний вечір Олеся запізнилася всього хвилин на 20. На своє власне весілля – на півтори години. Вийшло, що Олеся їхала в таксі, запізнюючись на реєстрацію шлюбу всього хвилин на 15, але під’їзди до Палацу одруження були перекриті через ярмарку, і водій висадив Олесю в декількох кварталах. І пішла Олеся в білій сукні повз намети з картоплею і саджанцями. А всі гості і наречений стояли і чекали її біля Палацу одруження.
Але повернемося до теми Нового Року.
Зустрічаємо ми його завжди у моїх літніх батьків. Там вбирається ялинка, накривається величезний стіл з великою кількістю (не менш 20) різних салатів. Під ялинку всі складають подарунки. Рівно о 12 піднімаються келихи. Їмо салати, вручаємо подарунки, а потім вже роз’їжджаємося вітати інших родичів.
І всі дуже забобонні, вважаємо що з ким зустрінеш Новий рік, з тим його і проведеш, і що треба обов’язково підняти келихи о 12 годині, під бій курантів.
Десь о пів на дванадцяту всі приїжджаємо до моїх батьків, ставимо подарунки під ялинку і сідаємо навколо столу. Останньою завжди приїжджає Олеся з чоловіком і сином. За десять хвилин, а то й без п’яти хвилин дванадцята.
Але в цьому році Олеся сама себе перевершила. У її чоловіка 31 грудня було робочим днем, та ще в цей день йому видали премію і Олеся 31-го ввечері з чоловіком і сином поїхали докуповувати подарунки.
Об одинадцятій вечора Олеся на мій дзвінок відповіла, що вони ще збираються їхати до свекрухи, а вже звідти, до моїх батьків . «Олесю! Ти не встигнеш до 12-тої» – попередила я, але Олеся відповіла, що у неї все під контролем. Після чого її телефон розрядився.
Я приїхала до батьків. Не поспішаючи розклала подарунки з великої сумки по пакетах і віднесла їх під ялинку. В кімнаті біля святкового столу крім моїх батьків вже зібралися моя сестра Танюшка з чоловіком Пашею, і моя середня донька Соня. (Мій чоловік і молодша дочка знаходилися за кордоном). Без п’ятнадцяти дванадцять мій батько запитав чи не час зателефонувати Олесі . Але її телефон був вимкнений або поза зоною дії мережі.
Без 10-ти дванадцять телефон Олесі включився, і вона сказала, що вони викликали таксі і виїжджають від свекрухи. «Не встигнете, – сказала я, звідти хвилин 15 їзди. Зустрічайте там, потім приїдете». Але Олеся сказала, що вони виїжджають і встигнуть.
І ось до нового року залишилося 2 хвилини. До цього моменту ми планували, що чоловік сестри спуститься вниз і допоможе Стасу (чоловікові Олесі) підняти подарунки. (Олеся на останньому місяці, тому багато подарунків нести не може.) Але тут сестра і мама стали говорити, що не варто вже Павлоіф спускатися, інакше він сам не встигне піднятися, і зустріне Новий рік на сходах між поверхами.
До приходу нового року залишалося менше хвилини, коли пролунав дзвінок у домофон. Вхідні двері відкрили, але сказали, що Павло спуститься допомогти, вже після бою курантів.
На третьому ударі курантів в двері квартири вбігають: Стас, несучи на собі сина Леона і пакети з подарунками, і Олеся. Стас встиг піднятися на 4-ий поверх несучи подарунки і дитину в оберемок приблизно секунд за 15-20 . Їм тут же, в передпокої дали в руки келихи. «З Новим Роком» – дружно сказали ми всі. Після бою курантів Олеся Стас і Леон вже перевзулися, зняли пальта і пройшли за стіл.
Тепер Олеся – мама двох синів, і збирається ще повільніше, ніж раніше Якщо вона говорить, що прийде в гості до четвертої, то по факту з’явиться в кращому випадку до сьомої, а то і зовсім на наступний день, поки збирається – вже і ніч настає. Не їхати ж посеред ночі. Якщо Олеся заходить до мене ненадовго, на кілька хвилин, то сидить півтори-дві години і при цьому так і не встигає допити чай.
Як герой анекдоту, якому доручили годувати в зоопарку черепах, і застали його сумуючим у порожній клітці. І говорив каже: «Я тільки відкрив дверцята, а черепахи як стрибнули в різні боки…».
Фото – ілюстративне.
