На минулій своїй роботі я подружилася з колегою. Вже давно пішла звідти, але спілкування з нею досі підтримую. Вона – доброї душі людина. Завжди вислухає і допоможе порадою, але є у неї риса, яка просто виводить мене з себе. Ця подруга любить постійно на все скаржитися, часто навіть з невеликої життєвої проблемки може роздути її значення до вселенського масштабу. При цьому вона не хоче нічого міняти, і я вважаю, що у неї в житті все добре: є двоє дітей, люблячий чоловік, гарна робота, вони два рази на рік подорожують і живуть в достатку… Але їй цього всього мало.
У мене часто псується настрій, коли починаю слухати про те, що у неї все погано, адже у мене багато чого з того, на що вона скаржиться, взагалі немає. Я мати-одиначка, живу на орендованій квартирі, і максимум, що можу собі дозволити – це відпочинок один раз на рік, в Туреччині. Але, тим не менше, до життя у мене ставлення набагато простіше, ніж у неї. Я намагаюся бути на позитиві і вірити в краще, але після спілкування з подругою завжди впадаю у відчай і починаю думати, що живу неправильно.
Її негатив мене вже дратує. Вона виливає його на мене, але при цьому не хоче нічого міняти і ніяких дій не робить. Працює на роботі, яка не подобається, ділить з чоловіком всі витрати на сім’ю і терпить набіги його родичів. Найцікавіше – вона ніколи не говорить людям про свої претензії безпосередньо. Вона розповідає про те, що їй не подобається мені, просить поради, і після цього нічого не робить… Через якийсь час ситуація повторюється, і з’ясовується, що вона ніяк не намагалася на це вплинути…
Наприклад, я недавно схудла на 3 кг, і вирішила їй цим похвалитися. Вона мене похвалила, але відразу після цього почала скаржитися на свою вагу і говорити, що вона вважає себе пампушкою (хоча вона на один розмір менше мене). Звісно це знівелювало всю мою радість, і я зрозуміла, що мені потрібно худнути далі, а ось подруга на дієту так і не сіла. Аналогічно і з покупками: я хвалюся обновкою, а вона починає скаржитися, що в нашій країні речі поганої якості, і що всі покупки потрібно робити закордоном, а потім продовжує закуповуватися в тих же магазинах, що і раніше.
Мене діймає її постійний песимізм і знецінення моїх досягнень. Намагалася зрозуміти, чому вона вважає за краще скаржитися, а не радіти життю, і подруга сказала мені, що таким чином вона намагається досягти більш високих цілей… Але невже можна себе мотивувати негативними думками? Коли я розмірковую так, як вона, у мене навпаки опускаються руки, і починається апатія…
Мама каже, що вона таким чином тягне енергію з інших людей… Мені не хочеться в це вірити, але судячи з усього, все так і є. Як же тоді з нею живе її чоловік, якщо я і після 10-хвилинної розмови по телефону почуваюся спустошеною. Невже вона на нього діє якось по-іншому?
Фото ілюстративне.
