fbpx
Україна
«Єдиний план після перемоги – мати сім’ю» – парамедикиня Анастасія Леонова зовсім не жалкує, що не живе на Мальдівах

Анастасія Леонова народилася на росії та остаточно звідти переїхала у 2014 році. Далі були курси інструкторів тактичної медицини, де вона навчила майже три тисячі військових за одне літо, а восени знову вернулася до цивільного життя – відкрила власну школу сомельє.

24 лютого вона не змогла попасти у військо, бо й досі не має українського громадянства. Проте друзі запросили її в якості інструктора по тактичній медицині і так вона залишилася.

«Я пам’ятаю, що розповідала в якомусь інтерв’ю, що більше ніколи не вдягну військову форму. Але ми жартуємо, що мій гардероб – це 50 відтінків зеленого. Тому з 6 березня я – інструктор тактичної медицини та старший парамедик підрозділу.

До моїх обов’язків входить проведення інструктажу, навчання бійців, порятунок. З порятунком все дуже просто. Ти робиш, щоб було якомога менше жертв і постраждалих. А коли ти працюєш інструктором, у тебе дуже велика відповідальність. Якщо ти забудеш якусь “дрібничку”, це може коштувати життя чи здоров’я. Робота дуже відповідальна, але, як показує практика, я справляюсь. Ті, кого я навчала, зараз надають дуже якісну допомогу», – розповідає Настя.

У парамедика не буває ні звичайних днів, ні вільного часу – він або на тренуванні, на полігоні чи у штабі.

«Спимо ми по 4 години в день – це нормальне життя. Якщо маєш вільний час, то прання речей і сон – це базові заняття для всіх військових.

Загалом ми стараємося утримуватись від читання новин, тому що нам треба зберігати спокій. Підтримуємо одне одного, дуже багато жартуємо і ржемо. Це тримає нашу психіку», – каже вона.

Анастасія каже, що найбільшим антидепресантом і підтримкою був її кіт, який жив разом з нею у частині.

«Також ми врятували кішку з Бучі – просто обожнювали її. Зараз вона залишилася в Києві. Собаки є всюди – це також моральна підтримка. Ми дуже любимо і поважаємо тварин», – розповідає Леонова.

Анастасія каже, що обірвала спілкування з друзями з росії ще у 2014 році

«Це було дуже свідоме рішення. Майже всі розумні люди звідти звалюють. Я знаю безліч прикладів, коли сім’ї руйнуються, бо родичі з Росії говорять “ми звільнимо вас”. Це не їхні особисті думки, це з телебачення, але пропаганда там працює просто жaхливо», – каже вона.

«Мої батьки живуть на росії. Моя мати не телефонувала мені ні разу, як почалася війна. Це не тому, що вона за путіна. У нас такий зв’язок був пару років. Я чекала, що вона може зателефонує, але ні. Тож моя сім’я зараз – це мій батальйон, медична частина. Стільки підтримки, братської любові, як я відчуваю зараз, я не відчувала ніколи. Ми стали іншими, ми дуже-дуже близькі одне до одного», – розповідає жінка, як її всі заобіймали, коли вона їхала оформлятися в Київ.

У неї позивний Русалка, бо вона колись працювала інструктором з Дайвінгу на Мальдівах і зовсім не жалкує, що проміняла це все на полігон і піксель, попри те, що й досі не отримує зарплатню, бо не має українського громадянства.

«Коли я була на деокупованих територіях у Бучанському районі, до нас так ставилися мешканці… Російськомовні намагалися розмовляти українською. Хлопчик і дівчинка сказали: “Дякуємо Вам за все, тримайтеся!”. Та кількість поваги, любові, підтримки, яку ми отримуємо – це щось неймовірне. Ти розумієш, що робиш усе правильно», – каже вона.

Звичайно, вона мріє про перемогу і хоче мати справжню родину і дітей.

«Єдиний план після перемоги – мати сім’ю. Довгий час я була категорично чaйлдфpі, але щось змінилося. Зараз я розумію, що хотіла б народити українця чи українку», – каже вона.

Вона каже, що війна змінила всіх – люди стали більше цінувати один одного, стали більш відповідальними:

«Люди, які жили разом багато років, одружилися. Відповідальність за батьків, дітей та одне за одного зробили з нас одну родину».

Фото: колаж.

09/11/2022

You cannot copy content of this page