Їхала на заробітки із чіткою метою – заробити дітям на освіту і житло власне. Двадцять років мені знадобилось, аби виконати те, заради чого у світи подалась.
Повернулась я рік тому, очікувала чого завгодно, але не таких слів від дітей своїх.
Двадцять два роки я за кордоном працювала. Ніякої романтики – доглядала стареньких, виносила судна, мила, годувала. Дуже важка робота, але я мала мету – заробити своїм дітям на краще життя.
Я ж із села сама. Виросла у родині багатодітній. сама рано заміж вийшла. Дітки пішли одне за одним, а чоловік швидко лиш за комір залива. Освіти не було у мене. тож тягнулась, як могла.
Кому город посапаю, кому ремонт допоможу зробити. Виморювалась дуже, але заробітку не мала ніякого. Ото тільки на хліб і вистачало.
Допомагали мені люди, якось я жила, але розуміла, що треба міняти щось. Саме тоді мене до себе у Італію покликала сестричка. Справа в тому, що вона доглядала пару літню. а дід зліг. Гроші гарні були там, то вона запропонувала мені приїхати.
Я залишила дітей на свекруху, хоч та і не зраділа, та поїхала. Знала, що інакше ні я ні діти із того життя не виберемось.
Я всі ці роки зайвої копійки не витратила. Коли могла – брала підробіток. Все заради того, аби мої діти вивчились і ніколи не мусили б ходити по людям заробляти. Донька моя – лікар. ну а син таки став адвокатом і досить ьтаки не поганим, хвалять його люди дуже.
І ось, після двадцяти з лишнім років на заробітках. я таки повернулась додому. Грошей із собою привезла не надто багато, адже перед тим саме донці квартиру придбала. Однак на ремонт більш-менш хороший у моїй хаті в селі таки вистачило.
Ремонт завершився, як і відкладені гроші. Я врапт зрозуміла, що жити мені немає на що. П’ятдесят років, ніби і не стара я, але на пенсію уже не зароблю, а на роботу йти куди в селі? мусила звернутись по допомогу до дітей. думала, що хоч по кілька тисяч зі свої зарплат вони мені виділять і я зможу прожити. Ну правда, скільки мені треба? Одягу на роки вперед, як і взуття. Ото лиш на харчі.
— Тобто допомагати тобі? – протягнув син у трубку. Утримувати, ти маєш на увазі. Але тобі ж лиш п’ятдесят. Мамо, іди працюй, у нас ремонт, кредит на авто і дітей двоє. Я б допоміг, але сам мушу із ранку і до вечора працювати рук не покладаючи, аби сім’ю забезпечити. Тут і сотні зайвої немає.
Приблизно те ж, але із чітким напрямком у бік заробітків я від доньки почула. Виявилось, що їй самій допомога потрібна і я не маю душі і совісті, якщо до неї із таким проханням звертаюсь.
От тепер і стою я на роздоріжжі, що мушу робити..? Квартири моїх дітей на мене записані, вони самі про це попросили. Сестра каже, що це хороший капітал і я можу туди впустити орендаторів і не перейматись за фінанси до кінця днів, але я на таке не зважусь.
Невже ж мені доведеться от так до скону гарувати на чужих панів? Невже немає способу нагадати дітям, скільки я всього для них зробила і що вони повинні допомогти матері.
Як же бути?
04,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
