fbpx
Історії з життя
Здавалося б, молода свекруха, всього 55 років, та купа справ в житті і купа планів: сина вигодувала на ноги поставила, займися своїм особистим життям нарешті. Ні, вона й далі буде питати чи Валерчик в шапці і поїв

«Що Оксанка смачненького приготувала?» – це дежурне запитання, яке просто виносить мені нерви в Космос.

Що я маю приготувати з гречки, курячого філе та капусти? Лазанью чи фуа-гра? А далі після того, як Валерій каже, що їв вівсянку зранку, западає гробова тиша і мало не голосіння:

– Валерчику, прийди до мами, я тебе погодую. Тільки їй не кажи, бо ще не пустить…

І він йде та за обидві щоки наминає котлети та чебуреки і той запах від нього просто неможливо відмити.

І, здавалося б, молода свекруха, всього 55 років, та купа справ в житті і купа планів: сина вигодувала на ноги поставила, займися своїм особистим життям нарешті. Ні, вона й далі буде питати чи Валерчик в шапці і поїв.

Коли у нас з’явилася Софійка, то одного разу я побачила, що на моїй кухні на всю хазяйнує свекруха. Знаєте.

Поки з пологового, поки прийдеш до тями – все, кухня окупована та ходить перевірка з мокрою ганчіркою:

– Оксанко, дитина має бути в чистоті! Вологе прибирання раз в день- це святе!

Я аж затрусилася від такої перспективи. Свекруха й додому ночувати не ходила, а тільки Софійка вночі захникає – одразу двері рипають і заходить вона з тою метою аби мене розбудити, а я ж уже не сплю, а далі й не можу заснути від нервів.

Поговорила я з мамою, але якогось рішення не було, окрім того, що вже дві бабці товклися на кухні та мили підлогу.

– Йшли б ви вже додому, свахо, бо потомилися, а я ще побуду, – отак вони одна одній говорили.

Моя мама здалася перша, бо у тата скінчилася їжа, ще один малюк…

Якось свекруха пішла додому за змінним одягом, а ми з Валерієм залишилися самі. Ой, що він від мене вислухав…

– Мама завжди була поруч зі мною, навіть другий раз не хотіла заміж вийти за дядька Ігоря…

А мені наче хто лампочку включив – що за дядько та де живе, та скільки років і так далі. Виявилося, що він працює в майстерні по ремонту техніки. Я туди зі старим міксером:

– Ой, така неприємність – поламався. Чи є тут Ігор, бо мені дуже його хвалили, що має золоті руки…

Невисокий лисуватий чоловік аж розплився, а я не збираюся зупинятися та щебечу, як то Лариса його хвалила, що то моя свекруха, що часто сумує та нам докоряє, що вдруге заміж не вийшла… Що все сама і сама, має лише кота на ім’я Ігор. Тільки попросила його мене не видавати, бо жінки такі дивні – і хочуть і кобеляться, тому лише напір та квіти. А ще вона дуже любить Ірму Вітовську і якраз з нею кіно виходить, то може, він би її запросив?

З відчаю я стала така красномовна- не передати, сама шокована.

І що ви думаєте? Вдалося – свекруха ходить до нас не часто, очі замріяні… Але. Розумієте, тут вже така штука, що мені б треба кудись піти і я її прошу про допомогу, а вона ніяк: то у неї манікюр, то вона готує вечерю, то в гостях:

– Діти, діти! Не даєте й на старості спокою! Пора вже ставати самостійними, я не вічно житиму, – каже.

Та й таке… Аж тепер зацінила, що вона мені дуже допомагала з Софійкою. Нічого – маму свою попрошу!

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page