Мене цікавить саме та людина, яка оспівала саможертовність, як вона живе? Впевнена, що чудово, чого не скажеш, про ту людину, яка жила заради когось, жила чиїмись інтересами і все чекала на статус святої.
Я знаєте, вже й не дочекаюся, але маю на очах те випробування, яке не можу пройти. Розумію, що своїми руками це все зробила, своїми. Ще й пишалася цим і інших навчала такому ж. А тепер я бачу, я прозріла і остовпіла.
Все почалося з мого народження… дівчинка… куди ж її діти?
Як віддати в добрі руки аби частину господарки не втратити? Звичайно, треба домовитися з такими ж газдами, де є хлопчик.
Пам’ятаю я добре, як полюбила Семена, як серце мені стукотіло, як мріяла, що будемо разом, але батько поставив питання ребром:
– Тебе давно засватано і я не буду родичатися з якимись бідарями.
Як я не просила, як я не молила, але було марно.
– Ти бачиш, що ти виховала, – казав батько матері, – це твоїх рук справа, не вберегла доньку. Єдине, чим мала займатися і те в нівощо!
Мати. Мати, знаєте, жила заради мене. Думаю, що й сама за батька отак вийшла, як мене сватала, і єдине, що любила безмежно –я.
Коли я бачила, як здригаються її плечі на батькові слова, як цілими днями в хаті отаке, то теж вирішила поставити своє життя заради того аби мамі було спокійно.
– Будеш дітей своїх любити, – втішала мене мама, – А то все пройде, мине і не згадаєш.
Я була вірна чоловікові не тому, що отак я, а тому, що не хотіла би в мами були неприємності. Дітей своїх любила, а чоловіка ні.
Двоє синів-соколів поки були малі, то мене любили, а, коли виросли, то зрозуміли, що мама, то щось таке однобоке, яке завжди перепросить і посунеться.
Вони ж бачили, як чоловік веде себе зі мною, було в кого вчитися. Старший поїхав далеко, а молодший Василь коло нас лишився і жінку до нас привів. І тут я на власні очі побачила, як збоку виглядали мої відносини з чоловіком.
Не навчила я сина жінку шанувати, а батько й не знав, як це робити. Не жило в цій хаті ні доброти, ні співчуття, а лиш вимоги і вимоги.
Я Надію жаліла і намагалася в усьому допомогти, чи з дітьми, чи з вечерею для чоловіка. але все синові не подобалося. Знала я, що доярка молода йому памороки забила. І Надія знала, але жила заради дітей.
Спитаєте мене, чи то вже так погано живеться, коли нема в хаті любові? А ви собі уявіть чужу людину, якій ви з усією душею та обов’язком, а вона вам ні разу за життя ні «дякую» не скаже, ні пожаліє, ні приголубить. Ще й дітей ваших навчить, що сюсюкають з матір’ю лише дівчиська, а жінка має знати своє місце.
Та й вже сама душу не відкриваєш і усмішки не даруєш, щоб не наразитися на слова.
Лиш розраду в дітях шукаєш, а вони так швидко ростуть і вимагають від тебе лиш поступок, а чого ж не вимагати, як ти на те призначена?
Коли ж Надія не захотіла так жити та все в очі сину сказала, то таке почалося. ще й мене старий шарпнув, щоб я на її захист не ставала.
Вона тоді дітей забрала і пішла геть, а я лишилася з тими, кому офірувалася служити і любити.
Старого не стало, а син як не до однієї, то до другої ходить, ніхто його довго не терпить.
Я сама живу і час від часу до мене приїздять онуки, моя надія на те, що вони знайдуть себе в житті.
Я дякую Надії, що мене не забуває.
То я тепер себе питаю – чи маю я добру заплату за свою жертовність?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
