Зібрались ми того дня на сватання. як годиться. Я й каравай придбала гарний і рушник ручної вишивки. Свати наші жили далеко, тож виїхати ми вирішили з самого ранку, аби хоча б о 12 бути на місці. Саме коли з подвір’я виїжджали, то авто наше стало і ні руш, мусив чоловік у сусіда старий жигуль брати, бо треба ж було їхати. Саме завдяки тій машині і дізнались ми, чого ж Наталя так швидко за нашого сина заміж зібралась.
У нас із чоловіком четверо синів-соколів. Старші вже одружені, я бабуся вісім разів, а от менший, Ілля, парубкував майже до 30.
Жив він у столиці, працював разом із братами і якось усе не міг собі дівчини до пари знайти. ніби й хороших дівчат привозив знайомитись, а все не до душі йому були вони – жодну заміж не кликав.
А от коли у його житті Наталя з’явилась, так одразу ж і побачила я, що він її справді покохав. Дівчина мені здалась трішки зверхньою, але я не зважала. Доки у сина гостювала, то ми із нею гарно спілкувались. Ну не мені ж із нею жити, правда?
Скажу одразу, що сини мої у свого батька – кручені і верчені усі. Мій чоловік на порожньому місці статок зробив, ні хвилини на відпочинок, усе він кудись їде, про щось домовляється, щось перепродує. От і хлопці в тата, тільки у столиці “розвернулись”.
Читайте також: Я коли побачила що саме було в тій коробці, мало не зомліла. Чого-чого, а такого я точно не очікувала, адже вони люди дуже багаті
Тримають вони на ринках ятки із товаром. У них магазини і з одягом і з канцелярією і речі вживані продають. Почав усе те старший і по мірі того, як брати дорослішали, забирав їх до себе в столицю і допомагав із розвитком. От тепер усі четверо там. Живуть гарно, у кожного по квартирі є. Я за них спокійна.
Так от, про сватання. Домовлено було, що сватати Наталю ми поїдемо у неділю. Я підготувалась гарно, взяла із собою куму свою, повну машину їжі набрали і подарунки для сватів прихопили. Були у піднесеному настрої. хвилювались.
Аж тут, саме коли виїздили, авто наше стало і ні руш. Чоловік мій під капотом щось подивився, під машину заліз і каже, що то янгол охоронець нас зберіг. Мовляв, якби де в дорозі, то чи й живі б лишились.
Ну то таке, але ж їхати треба. Круть, верть, а на чому? Четверта ранку, дорога не близька. Набрали одного свата, іншого, а воно ніби змова яка, ну не може ніхто свого авто позичити. Пішов чоловік до сусідла і жигуль його старий узяв. Ну а що робити? Треба ж їхати.
Треба було бачити, якими очима на нас поглянула сваха, коли зрозуміла, що то ми її доньку приїхали сватати. Вона, ледь не заголосила. Я нічого не зрозуміла, але бачу, нам не раді. Тягне обличчя на посмішку, а все якось награно і криво виходить.
Розмова за столом не клеїлась зовсім. сват усе більше із сином моїм говорив, а як що ми скажемо, то ніби як аж підстрибьують обоє і так поглянуть, мовляв, хто б говорив.
А потім я почула, як сваха зі сватом на кухні перешіптувались:
— Скільки кавалерів мала, кого обрала? Казала, що родина не бідна, а поглянь, куди доня хоче заміж вийти? Тепер і не знаю. якщо Ілля про батьків не правду сказав, то може і про магазин і про квартиру теж?
Мені і смішно і прикро стало. А якби ми і справді не мали б нічого окрім отого старого жигуля? То що?
Я тоді із сином побалакала, все йому розповіла, а він сміється, каже, щоби уваги не звертали, мовляв, не з ними ж він під вінець піде.
Воно то так, але мене оця зверхність вразила. ніби послугу нам робили, що в домі своєму прийняли.
Чоловік також відчув оте ставлення. але він повторює синові слова. Каже, що з часом усе стане на свої місця і ми товаришуватимемо зі сватами так, як товаришуємо із трьома іншими.
От тільки мені на душі не спокійно. Чого Наталя так швидко погодилась на той шлюб? А може, просити сина почекати із весіллям? Хай поживуть рік-три разом.
І сміялась я із тих мам, які життя синів свої втручаються. але бачу, що й собі доведеться.
Ну хіба ж можна у такій ситуації мовчати? То ж доля дитини. Хіба ж ні?
04,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
