Через місяць з’явився з візитом і Володимир. Чистий, виголений, у новій сорочці зайшов до тещиної хати. Підступив до столу й висипав із сумки пачками гроші. Мовляв, поїхали зі мною назад, бо мені соромно перед людьми. Як він міг збирати тихцем гроші?! Коли вона з усіх сил рвалася, щоб дітей одягнути й нагодувати. Вже потім подруги писали Ользі в листах, що повернувшись, її Вова всі гроші на кoхaнку витратив
Рейсовий автобус «Гомель-Київ» мчав нічною трасою. Зморені пасажири, оповиті сном, дружно давали хропака. Одній тільки Олі не спалося. Вона дивилася у вікно, де її уява, немов у телевізорі,
Cорок п’ять років мені минуло. Старша донька вже заміж вийшла, онука вже мені подарувала. Всі на роботі до мене: молода бабця. А тут раптом: стаpа мама. Думала, що люди скажуть. Справді, життя Надії до її пізнього материнства було порівняно спокійним
Іноді люди здатні просто на немислимі вчинки, боячись людського осуду! З Надією я познайомилася зовсім випадково, в одній з лiкарень. Забігла провідати подругу давню. І, як часто буває,
Господи, я міг прожити найщасливіше життя, якби її щоденник потрапив мені до рук хоч трішечки раніше
Три найважливіших слова, які варто встигнути сказати. Історія, яка перевернула в мені все. Для щастя одному з них варто було наважитися сказати всього три слова. 9 клас Вона
Стосунки розвивалися стрімко, і Людмила не сумнівалася, що справа йде до весілля. Несподівано виявилось, що дівчина при надії. Люда відразу поділилася радістю з коханим. – У мене університет, аспірантура. Я не збираюся мати проблеми з крикливою дитиною
Мама Людмили любила повторювати: «Де народився, там і згодився». І це прислів’я сповна відповідало її батькам. Обоє обожнювали рідне село, тому що саме тут народились, виросли, створили міцну
Ваші сльози і переживання повернуться до того, хто їх навмисне викликав
Ваші сльози і переживання повернуться до того, хто їх навмисне викликав. Це – не ваші власні емоції, можна так сказати. Не ваші особисті переживання. Кривдник навмисне викликав ці
Все так складно… Ми ж не розлучені. Живе з батьками. Кілька разів навідувався. Каже, що любить і хоче, щоб ми знову були разом. Але я не вірю, що буду щаслива. А головне, досі не можу забути, через що ми втратили Дмитрика
І знову осінь панує в природі. Ще зелене листя в абрикосів, а клени вже жовті, золотисті, вишні червонясто-коричневі… Марина любила цю пору року, з вікна лiкарні спостерігала, як
— Та кажіть уже, Клавдіє! Чого в собі тримати? — Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила. Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди. А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів. На власні очі бачила
Марія мала щасливу долю. Вийшла заміж по любові, у сім’ї панувала злагода. Із чоловіком Ростиславом виховували двох чарівних донечок. Старша вже восьмий клас закінчує, а молодша — шостий.
Коли літак вирівнявся, Вадим не одразу заспокоївся. Він ще щось белькотів, але Марічка його не чула. Вона неначе закам’яніла. Ні, не від страху — від неймовірного розчарування. Хто був поруч із нею останні п’ять років?
Повз вікно літака пропливали хмаринки: маленькі, великі, чудернацькі та веселі, а деякі здавалися такими реальними. Марічка дивилася на них, і в уяві з’являлися десятки образів: ось ця нагадувала
Люська давно кинула oком на пристойного мyжика біля їхнього дворового магазинчика з пивoм. З першого погляду помітила, що грошенята у нього водяться, та й сам нічого. Трішки обідраний, та то не бiда, підлатається. Підсіла до нього, розговорилися. Виявилося, що працює недалеко на заводі, що його вигнала з дому дружина
Коли Костя знову з’явився на порозі дому і опустив додолу очі, відчуваючи свою провину, Катя мовчки вийшла в іншу кімнату, і зачинила за собою двері. Вона чудово розумла,
Надії забаглося, аби батько і надалі пенсію їй віддавав. Бо їй треба меншого сина вчити, а на матір стільки коштів пішло… Та й навіщо йому гроші? Хазяйство є, город садить — усього вистачає. Але він спротивився, бо в селі треба за все платити. Він готовий допомогти вивчити онука, але сам визначить свою частку. Отоді й показала себе найменшенька донька
Так склалася доля, що живу нині на Дніпропетровщині. Але за першої нагоди їду на рідну Полтавщину провідати маму. Хочеться допомогти неньці та й просто погомоніти. Багато згадуємо тата,

You cannot copy content of this page