Прийде Лана з роботи, втомлена, виснажена після нічної вахти в лiкаpні, ляже на хвильку відпочити, а Михайло вже тут як тут, стоїть над душею: – Що розляглася, як гарафина, їсти давай чоловікові
Побут та зaлежність чоловіка зруйнували романтику їхніх стосунків, і Лана, як мара, бродила великим будинком, виконуючи осоружну домашню роботу. Зроботизовано вмикала і вимикала пралку, складала одяг, прибирала в
Ірину вигнала з дому свекруха. Невідь-чому вирішила: невістка наpодила хлопчика не від її сина. Он очиці має блакитні, а в чоловіка — карі. А ще їздила чоловікова мати до якогось знаменитого ясновидця, той не те що не розвіяв сумнівів, а й запевнив: дитина не синова!
У купе швидкого поїзда нас четверо. Гарненька молодичка з немовлям на руках, середніх літ жінка, назвалася Марією Сергіївною, і я. Вигляд у юної матері такий сумний, що ми
Знайшла чужу каблучку у власній квартирі. Знала б, як воно мені відгукнеться, нікому б не розповідала
Після чаю я помітила, що Діана щось нашіптує моєму чоловікові. Чоловік насупився і попрямував в передпокій. Я пішла за ним. Чоловік витягнув з кишені моєї шуби коробочку і
Всю ніч не склепила очей: думка думку побивала. І хоч розуміла, підходити до заручин єдиної доньки треба, так би мовити, всебічно, з точки зору важливості події і для Тані, і для них із Михайлом, переймалася чомусь дрібницями, метушилася. Завжди розважлива, Олена Дмитрівна цими днями стала трохи панікувати, готуючись до зустрічі з майбутніми сватами
Промінь сонця ліниво зазирнув до кімнати, як тільки Олена Дмитрівна відсунула штору, й розповзся сонячною плямою по новому килиму. Ще всі в квартирі спали, а вона не витримала,
Хлопець ніби й кохав мене, але був дуже зрадливий. Бувало, сама зустрічала його з іншими дівчатами, та й спільні знайомі завбачливо «відкривали очі». Спочатку вірила, що моє кохання його змінить, але з часом мусила визнати, що «без надії сподіваюсь». Після чергової його зpади зрозуміла, що не хочу більше переживати і плакати
Добрий день, любі читачі. Завжди з нетерпінням чекаю на ваші розповіді, читаю всі матеріали, співпереживаю їх героям, із кимсь погоджуюсь, когось засуджую. Нарешті наважилася й сама поділитися наболілим,
Катруся підбігла до мами, обхопила за шию, але замість вітання раптом заговорила, захлинаючись: — Мамо! Мамо, не їдь від мене. Більше ніколи не їдь. Будь ласочка, прошу! Я не боюся кусючих злиднів. Не треба мені цукерок — бабуся колобки пече і зайців мені пошила цілу купу, тож іграшки в мене теж є. Ми на горищі твою сукню новісіньку знайшли, гарну-прегарну, червону в квітах, — носитиму, вона вже якраз на мене. Тільки не їдь, мамо, будь зі мною завжди. Я без тебе не можу
Галина Іванівна вже давно не вірила в дива. В її душі жевріла віра лише в людське добросердя. Чи, може, за клопотами буденними вона просто перестала їх помічати? А
Одного дня в їхній хаті з’явилася чужа тьотя з хлопчиком. Діти були ошелешені тим, що сказав тато: відтепер ця жінка буде їм за маму. Стояли, знічені, купкою, не знаючи, як поводитись. Згодом вони зрозуміли: тьотя, що в них поселилася, ніскілечки не схожа на їхню маму
Катрусині батьки побралися в один із післявоєнних років. І лелека відразу ж облюбував їхню хату — приніс трьох синочків і донечку Катеринку. Прийде додому тато після роботи —
Принесли дитину. Я подивилася на сина і побачила чоловікове обличчя. В молоді роки коханий так хотів сина, а я наpодила йому двох доньок, а от на старість маєш вимріяного сина. Я не помічала, що стара, що мені не личить годувати це рожевеньке ангелятко. Я відчула в собі силу і снагу, зрозуміла, що цей хлопчик — це моя пізня радість
Водій завів автобус і почав виводити його з території автостанції. Я сиділа біля вікна і мріяла (солодкі мрії дівочої дороги). Щойно біля мене сіла якась бабуся і майже
Через місяць з’явився з візитом і Володимир. Чистий, виголений, у новій сорочці зайшов до тещиної хати. Підступив до столу й висипав із сумки пачками гроші. Мовляв, поїхали зі мною назад, бо мені соромно перед людьми. Як він міг збирати тихцем гроші?! Коли вона з усіх сил рвалася, щоб дітей одягнути й нагодувати. Вже потім подруги писали Ользі в листах, що повернувшись, її Вова всі гроші на кoхaнку витратив
Рейсовий автобус «Гомель-Київ» мчав нічною трасою. Зморені пасажири, оповиті сном, дружно давали хропака. Одній тільки Олі не спалося. Вона дивилася у вікно, де її уява, немов у телевізорі,
Cорок п’ять років мені минуло. Старша донька вже заміж вийшла, онука вже мені подарувала. Всі на роботі до мене: молода бабця. А тут раптом: стаpа мама. Думала, що люди скажуть. Справді, життя Надії до її пізнього материнства було порівняно спокійним
Іноді люди здатні просто на немислимі вчинки, боячись людського осуду! З Надією я познайомилася зовсім випадково, в одній з лiкарень. Забігла провідати подругу давню. І, як часто буває,

You cannot copy content of this page