— Підхопив кралечку на заправці. Лесею звуть. Нічого така, сьогодні знов до неї поїду. – Сергій ледь дочекався кінця робочого дня. Простежив за колегою: це був той підїзд і його Леся
— Підхопив кралечку на заправці. Лесею звуть. Нічого така, сьогодні знов до неї поїду. – Сергій ледь дочекався кінця робочого дня. Простежив за колегою: це був той підїзд
Мила і симпатична дівчина, чи не так? Але коли камера спускається нижче обличчя, не віриш своїм очам! Оце справді, зовнішність оманлива
Мила і симпатична дівчина, чи не так? Але коли камера спускається нижче обличчя, не віриш своїм очам! Оце справді, зовнішність оманлива Китаянка Yuan Herong стала справжньою зіркою. Велика
«- Мама хату продала і десь світами повіялась. Якщо ви мене виженете – житиму на вулиці з безхатченками.» Коли на подвір’ї з’явилась Оксана, Василині аж не по собі стало. Старе дрантя, давно не мите і нечесане волосся і округлий животик, не залишали сумнівів навіщо донька давньої подруги знайшла її на іншому кінці країни
«- Мама хату продала і десь світами повіялась. Якщо ви мене виженете – житиму на вулиці з безхатченками.» Коли на подвір’ї з’явилась Оксана, Василині аж не по собі
— Досі не розумію, як зумів те все пережити! Ось їду вперше до Львова один. Треба вчитись жити заново,  хоча й не знаю чи вистачить сил
— Досі не розумію, як зумів те все пережити! Ось їду вперше до Львова один. Треба вчитись жити заново,  хоча й не знаю чи вистачить сил За матеріалами життєві
Нещодавно, майже біля мого будинку перестрів мене незнайомий юнак. Трохи знічено запитав, чи не знаю я чоловіка, на прізвище… і називає моє! Я йому відповів, що це я і є, але в чому справа? На що він повідомив, що шукає батька, зі слів мами, з такими-то прізвищем і адресою. Я відказав, що не маю до подібних справ ніякого стосунку. Хлопець ще більше знітився, вибачився і пішов. І раптом до мене дійшло: очі хлопця, то ж були очі Люби! Він її і… мій син!
Невипадкові випадковості, такими рясніє наше життя! Залишається тільки здогадуватися, як склалося життя Люби, яка багато років чекала на свого випадкового супутника! …Потяг натужно стукотів колесами і пихтів так
Ледь доперла Катерина важкі клунки на восьмий поверх. Та на тому її негаразди не скінчилися. На дзвінок у двері ніхто не обзивався. Дві години сиділа жінка на сумках, доки діждала доньку. Ледь впізнала: Ірина пофарбувала волосся в яскраво-рудий, аж очі їв, колір, вихудла, одні очі залишилися, а в руках тримала довжелецьку цигаpку… Дочці від здивування мову відняло. — Мамо, це ти?! – нарешті прорвало. – Як?! Звідки?!
Доволі часто доводиться читати, про жертовність материнської любові! Чому ж так рідко щира материнська самопожертва отримує гідну відплату? Тітка Катерина важко опустилася на порепану темну лавку під старою
– Матері не стало, коли Оксана закінчила третій клас. Залишилася удвох з батьком.
Їхній рейс затримали. Пасажири нервували. Оксана ж почувалася спокійно. Вона звикла до всього. І якихось зайвих півгодини очікування – дрібничка, порівняно з її життям. Курт, Оксанин чоловік, як
Іван раптово занедужав. Лікарня, знову лікарня… Відчував: недовго залишилося. Вирішив висповідатися перед донькою.
Дожила Варка до восьмого десятка. В селі її вважали одинокою. Мала чоловіка. Але коли то було! Народила доньку. А хто про це пам’ятає? Варка сама збивалася з ліку:
Віра підійшла до книжкової полиці і взяла книжку, почала гортати, шукаючи відкладені на подарунок гроші. Грошей не було. Подумала, що забула, куди саме їх поклала, і почала перегортати другу книжку, потім третю. Так і натрапила на конверт, підписаний жіночою рукою. Лист було адресовано Артемові до запитання. Віра знала, що чyжі лиcти читaти не можна, але не втрималася і витягла з конверта два списаних аркуші
Віра варила борщ, коли в двері подзвонили. Вона відчинила і побачила на порозі Олега з букетом червоних троянд. Він привітався, зайшов і простягнув квіти: – Це тобі. –
– Така молода, а вже вдова, – перешіптувалися на пoхoрoнi. – Тяжко буде самій з малою… Такий добрий чоловік був… Не засидиться Леся у вдовах довго – знайде когось. Гарна, розумна…
Під вечір пішов дощ – весняний, теплий. Струмочки несли бузкові пелюстки, які, наче, фіолетові мініатюрні кораблики поспішали невідь-куди. Здавалося, весь світ заворожив, запоморочив розморений дощем бузковий аромат… Леся

You cannot copy content of this page