Коли донька мені це сказала, то у мене волосся на голові заворушилося. Не може такого бути, щоб з уст моєї дитини такі слова вилітали. Вона ж не така! Вона просто так зопалу каже, бо цього просто не може бути!
– Чого це я його дитину маю годувати, світ собі зав’язувати, а він побіг по нових жінках! А я що? Маю тягнути сама? Ні, йому дитини не треба
Микола вважав себе найщасливішим чоловіком у світі. Але це тривало лише п’ять років. У сім’ї зростала щебетуха Марічка, і родина чекала синочка і братика для донечки. Та доля розпорядилася інакше
Микола вважав себе найщасливішим чоловіком у світі. Але це тривало лише п’ять років. У сім’ї зростала щебетуха Марічка, і родина чекала синочка і братика для донечки. Та доля
Олег мені здавався просто ідеальним, а от його дружина – ні, от якби мені було бути на її місці і тоді б все було як треба.
А Олег високий, плечистий, усмішка з лиця не сходить, а його жінка якась сіра і невиразна. Я розумію, що їй вже під п’ятдесят, але ж де так себе
Коли моя найкраща подруга виїхала з села, то я зітхнула з полегкістю. Наче камінь у мене з душі упав. Адже я не бачила її очей і не чула голосу, який мені докоряв, що я у неї хлопця забрала.
Ну, походив до неї Тарас який місяць і що? Розлюбив і на мене увагу звернув, то що я мала його відігнати, якщо сама давно його любила? А Анна
В Єлизавети визріло рішення усиновити дівчинку. В очах Софійки Ліза побачила, що це бажання взаємне. Але треба поговорити з чоловіком. Та його реакція вразила Єлизавету: нізащо в світі він не виховуватиме чужу дитину
Єлизавета мріяла стати доброю мамою для синочка й донечки, але за п’ять років подружнього життя із Віталієм цього не сталося. Вони одружилися, коли обом було по двадцять п’ять.
Він мене спитав чи я його не впізнаю, звичайно, що очі мене вже підводять, тим більше, що я його вже давно відспівала, а тепер он який сюрприз. Воскрес!
– Ти пустиш мене до хати, хочу пояснити, що сталося, покаятися перед тобою та дітьми… – Довго ж ти наважувався, сорок років пройшло… Олексій був гарним і все.
Чоловік вже який місяць вилежувався на дивані і про роботу на віть не згадував
Довгождане весілля (частина 2) Отож, чоловік вже який місяць вилежувався на дивані і про роботу на віть не згадував: – Любонько,- каже він мені, – Я покинув роботу
Я зателефонувала сину, а потім донці. Описала ситуацію, пояснила, що не маю більше ні на кого надії, окрім, як на них. Знаєте, я чомусь думала, що вони все залишать і примчать, принаймні, я так і зробила б, але діти мої вирішили інакше вчинити
Я зателефонувала сину, а потім донці. Описала ситуацію, пояснила, що не маю більше ні на кого надії, окрім, як на них. Знаєте, я чомусь думала, що вони все
Де ж я знала, що все так обернеться, де ж я знала, що людина може бути така двулична? А ще ж і не могла я збутися свого чоловіка, а кому було про це казати і просити? Мені ж усі говорили, що не треба мені Анатолія
Довгождане весілля (частина 1) Таке вже зі мною сталося, що як в тій приказці – «не мала баба клопоту і купила собі козу». Де ж я знала, що
Я не мала куди летіти, бо вдома сама, купила скільки мені треба і на тому щаслива. Хоча, ні, не щаслива, бо вже давно хочеться аби тебе вдома чекали, щоб було кому налисники готувати і кашку варити
Хоч я й не була гарна, але завжди любила одягнутися, мала добру роботу, тому не було проблем з грошима, хіба з асортиментом. Тому я старалася знайти гарну матерію

You cannot copy content of this page