Вже сороківка на носі, а відголос “голодного” дитинства досі не минув безслідно.
Куди не ткни поглядом – всюди радять полюбити себе, але у мене не виходить зовсім.
Я, як моя мама, завжди, абсолютно завжди, економлю на собі. Купую собі речі не ті, які подобаються, а ті, що по знижці, чи на акції.
Ніколи не беру найбільшу відбивну, не насипаю собі окрему порцію їжі, бо ж хтось із доньок точно не доїсть.
При розподілі сімейного бюджету я завжди на останньому місці, бо мені нічого не треба, без всього я можу обійтися.
Фарба для волосся – найдешевша.
Шампунь – найдешевший.
Окуляри – тільки ті, що на знижці.
Косметика – акційна.
Що мені подарувати на день народженні? – нічого, бо цей рік багато витрат.
Може взяти відпуску на тиждень – ні, бо дівчата ростуть, витрати ростуть.
Як можна себе так не любити, точно напише хтось у відповідь. А я не знаю як себе любити. От не знаю. Не мала такого прикладу перед очима, та й досі немаю, бо переді мною тільки робота і родина.
Я добре розумію, що я -поганий приклад для свої дітей, адже вони переймуть, з високою долею вірогідності, мою манеру жити, але на практиці нічого змінити не можу.
Вчорашній приклад з кавуном знову наштовхнув мене на роздуми, що пора щось змінювати у своєму житті.
Тільки як? Як навчитися ставити себе на перше місце, як навчитися балансувати між треба і хочу, як навчитися чергувати відпочинок з роботою? Як стати гідним прикладом власним донькам? Як навчитися відрізати для себе шматочок від соковитого кавунчика і з’їсти без докорів сумління? Як?