Ходжу навколо будинку блідою тінню. Кілька разів, навіть сина бачила і внучку, але лиш тільки наближаюсь, як вони швидко зникають: чи то в авто сідають, чи в під’їзд заходять. Бреду додому одинко і ніяк зрозуміти не можу, чого вони так зі мною. Ще ж чотири роки тому виглядали, самі кликали мене до себе.
Свого сина, Давида, я сама ростила. Скажу одразу що підтримки ніякої я не мала і син, то цілковито моя заслуга. Хоч і спала я по кілька годин на добу, але сину увагу приділяла і його розвитком займалась.
Мав мій Лавид усе, що мали його однолітки. Вдень, я була із ним, а вночі ішла на зміну. Приходила, варила сніданок і доки син у школі, йшла мити під’їзди, все ж якась копійка. Спала дві три години вже перед зміною, адже з сином треба було уроки зробити, відвідати усі гуртки, а потім до сусідки завести.
Час ішов Давид виріс. Я дала йому найкращу освіту, яку тільки мала змогу дати у своїй ситуації. Давид вільно розмовляв трьома мовами, тож навчатись пішов у профільний інститут. Паралельно отримав ще й економічну освіту. Що казати, якщо мати ціль і вкладати всього себе у власну дитину, то й толк буде.
От тільки я не вслідкувала і одружився мій син трішки зарано, у 25. Він тоді саме на роботу вийшов, кар’єру будував, а тут на тобі – Його Ольга при надії.
Жити пішли до невістки у квартиру, оч я і проти була категорично. Для мене було зрозуміло, що молода сім’я не впорається сама. ольга студентка ще, син будує кар’єру тільки. Тут потрібна буде допомога старших із дитиною, тож жити у мене було б найрозумнішим варіантом.
Спочатку, вони відмовлялись, однак. коли дитина з’явилась, то мене до онуки нянею влаштували. Син, хоч я і проти була, навіть, мені зарплатню виплачував. він говорив, що я повинна мати за що жити, адже ж ще не пенсіонерка.
Свою онучку я із трьох місяців до п’яти років виняньчила. оля, невістка моя, вчилась на лікаря. тож мусила проходити інтернатуру. Часто, вона залишалась на роботі понад робочого часу, якщо був якийсь випадок складний. Якщо чесно, то дитина її майже не бачила.
Коли одного дня мене назвала онучка мамою, я не витримала таки поговорила із невісткою. Запитала, чи має вона совість. Поставила їй у приклад себе, адже хоч і ростила сина одна, однак усю себе йому присвятила і поруч була завжди. А тут і чоловік заробляє, забезпечує, і я удома їй дитину виростила, порядки наводжу, їсти варю, речі перу, а вона навіть із материнськими обов’язками не справляється на всьому готовому.
Ольга мене вислухала мовчки і попросила піти додому, мовляв у неї був важкий день і вона хоче відпочити. однак я не збиралась так просто здаватись. Я набрала сина дорогою додому і запитала у нього, як довго буде продовжуватись подібне неподобство. Він повинен був вплинути на свою дружину. Чого я могла знайти час для нього, а пані Ольга маючи в тисячі разів кращі умови дитину бачить тричі на тиждень по дві години. Як так?
Наступного ранку, я як завжди прийшла до сина аби посидіти із онукою, але він почадив мене в своє авто і відвіз додому, вручив кілька тисяч і сказав, що поки моя допомога не потрібна. Вони їдуть на відпочинок, тож я можу й собі забути про клопоти із їхньою сім’єю.
А тепер уявіть, що я уже четвертий рік не можу нормально спілкуватись ні із сином, ні із онукою, вже не кажучи про невістку. Мені ніхто не телефонує. Отримую сухі поздоровлення на свята і незмінні 5 тисяч на місяць від сина ото і вся дяка.
От скажіть, хіба я заслужила такого ставлення? Хіба я тоді не правду сказала?
От ви б змовчали?
07,09,2023
Головна картинка ілюстративна.