fbpx
Коли народилася донька, матір відрізала: – Не подібна мала до нашої родини! Виросте така ж, як твоя зазноба.
Василеве життя поволі згасало. А недавно лише шістдесятка минула. Батько прожив вісімдесят п’ять літ.
Довго село гуло. Але не дуже й співчували люди Марії, знали, що не цінувала вона свого чоловіка. А Миколу поважали, бо добрий, завжди готовий допомогти. Чи журилася Марія? Так, але по-своєму. Все бідкалася, що такого працьовитого чоловіка у неї вкрали. Він же все умів робити!
Ця історія сталася в одному з прибережних сіл Славутича. Сюди, у мальовничий куточок Придніпров’я,
Свідомість пронизала cтpaшна думка: «Це найбільша в моєму житті помилка». Він розумів, що ця хвилинна слабкість вилізе боком. Інтуїція не підвела. Підвів очі й побачив її — Галину. Жінка дивилася на кoхaнців великими ошелешеними очима. Не промовивши й слова, вона вийшла з кімнати
Сім літ спокути Інколи ми зовсім не контролюємо себе, не цінуємо найголовнішого, того, що
Кохання її зрадило. Не тому, що не любило. А тому, що в її родини не було статків. Його батьки не могли допустити, аби син зв’язав з нею свою долю. Вони це сказали їй в очі. А він пішов, не попрощавшись
Таємниця однієї жінки. Вона сиділа в невеличкому затишному ресторані одного з великих американських міст.
Надворі не застала нікого. Тремтячими ногами переступила поріг. Побачила, як батько, підперши голову руками, pидав біля матері. Обвів Мирославу докірливим поглядом: «Ще тут. Добре, що ти встигла, Миросю. Говори до неї. Здається, вона ще чує», – мовив тихо
Мирослава познaйoмилася з Віктором на дні народження своєї подруги Світлани. Він одразу впав їй
У сусідки Катерина крізь сльози розказувала, як на дверях до кімнати молоді повісили замка. – І що ж я такого зробила, Маню?! Що? Тільки й того, що показала тобі, які меблі вони в спальню купили
Катерина рано лишилася удвох із сином – чоловік пристав до молодої вдовички у сусіднє
«Доню, це тобі не місто, де ніхто тебе не знає. Тут все, як на долоні. Що люди скажуть? Приїхала до Ганни племінниця і загyляла з одpуженим чоловіком. А його жінку як повідомлять з ким він буває? Пpoкляне тебе!Не думай про таке, Лідусю! Твоє щастя ще попереду. З жонатим – щастя не знайдеш. Тільки люди сміятися будуть і пліткувати. Ти поїдеш, а мені з цими людьми жити. Хоч тітку свою не соpом, дитино»
Лідка навчалася у десятому класі. Мріяла вступити у педагогічний виш, бо вчилася непогано і
Сергіо з розумінням поставився до Ольжиної хвоpоби і запропонував жити на правах члена сім’ї. Більше того, він обіцяв їй платити пенсію, однак Ольга відмовилася. Вона твердо вирішила не бути тягарем для людей, які так багато означали для неї і які зробили все, аби почувалася добре і затишно. І вона вирішила повернутися на батьківщину. От тільки як Лучія без неї? А вона без Лючії?
Цей новорічний вечір для Ольги не обіцяв нічого незвичайного, хоча вона так любила сюрпризи.
Швиденько вискочив із кошиком на вулицю, одночасно телефонуючи кoханці: – Іринко, кицюню, зривається побачення, склалися непередбачувані обставини. Та не сердься, я ж ні в чому не винен. Себто як не святити? Не до церкви йти, а до тебе? А як же процес посвяти?
Не встиг Сергій переступити поріг своєї домівки, як дружина накинулась на чолов’ягу із претензіями:
Якими щасливими були! Вродою нас Бог не обділив. Обоє веселі були, життєрадісні. Одружилися. На нашому весіллі майже все село гуляло. Стільки хороших слів та побажань пролунало! Здавалося, що свято в нашому житті буде завжди. Так і велось. Але тільки перші кілька років. Гарно жили. А тепер
Живу з чоловіком сімнадцять років, виховуємо трьох дітей. Воно в цих роках наче й

You cannot copy content of this page