Жалкував, що погодився продати добротний будинок, повірив донькам, що по черзі буде жити по півроку у кожної. От і живе – тільки не з ними, а тут, де таких, як він, кілька десятків. Як він зараз шкодував, що відмовився їхати до сина. Юрко телефонував щотижня, але ж він не знав про те, що батько живе в будинку престарілих. Медсестра Катя пропонувала Петровичу розповісти синові правду, і він, може, забере його до себе. Та Яків Петрович заперечував, боявся що і сину буде непотрібним
Осінь увірвалася холодним дощем. Вітер розкуйовджував гілля дерев, зривав листочки, які ніяк не хотіли відриватися, а він розсипав їх, наче розірвані буси, в різні боки. На дорогах блищали
Через тиждень Вітя забрав Лесю додому. Вони майже не розмовляли. Вітя рідко щось говорив, а Леся не видала жодного слова після того дня… А ще за кілька днів вона опинилася у рідному місті, у спеціально купленій для неї квартирі. Сама, засмучена й розбита
Вони “знайшлися” випадково. На якійсь офіційній зустрічі він просто запросив її на танець. Вона погодилась, навіть не чуючи музики. Він не питав нічого, і вона мовчала. А коли
Добре пообідавши тим, що наготувала мати, Ольга вклалася спати, та заснути не могла. Мати то дверима рипне, то мискою брязне, то гримне, упустивши щось із рук. Зірвавшись із постелі, молодиця, мов ураган, увірвалась до кухні. Мати стояла на колінах перед ночвами, приладнаними на два маленькі стільчики, і прала білизну. – Чом товчетесь по хаті, немов слон, заснути не даєте?! І чому впали перед ночвами на коліна, немов перед образами?!
Одягаючи вранці дитину, Ольга сердито зиркала на двері маминої кімнати. Звикла, що мама прокидається раніше від усіх. Чи то зима, чи то літо, о п’ятій ранку вона уже
– Я знаю, – спокійно сказав чоловік. – Ти думаєш, ми так просто зібрали речі й пішли. Але витримати Любу більше вже не було сили. У мене давно нема дружини, а в сина – мами. Є просто багатий спонсор, який дає гроші й вимагає за це конкретних результатів. Я нічого не хочу від Люби, мені вистачить звичайної однокімнатної квартири, але хочу спокою без цієї набридливої опіки й безпардонного тиску
Любу не бачила декілька років, тому її вигляд цього разу вразив. Скільки її знала, вона завжди була доглянутою, зі смаком одягненою, впевненою у собі. А тепер навпроти мене
Чорна ворона прилітала на їхнє підвіконня майже щодня – спокою у родині не було. Так, співіснування під одним дахом двох людей, яким просто немає куди діватися. Рік за роком минав, і вони ставали чужими одне для одного. За цей час вони і квартири пробували міняти – навіть свою отримали, та ворона не полишала їх
Вікторія ніколи не вірила у прикмети, але історія, яка трапилася з нею, примусила жінку змінити своє ставлення до таких дрібниць, на які ми рідко звертаємо увагу, але які,
Я була високої думки про свого колишнього чоловіка. Але як з’ясувалося, він ніколи так не думав про мене
Є в житті речі, які не зрозумієш, поки серйозно не промахнешся або не підеш на великий ризик. Саме цей ризик або ті помилки і допомагають стати нам тими,
Лада простягнула хрещениці коробочку. Та ахнула і почала розпаковувати, кидаючи шматки паперу на підлогу. Враз її міміка змінилася, як тільки побачила ляльок. Дістала одну і різко кинула в мою сторону. – Не потрібні мені такі! Такими давно ніхто не грається!
Лада давно не бачила хрещеницю. Нарешті її подруга зібралася до неї в гості з донькою. Пожити, на кілька днів. Радості Лади не було меж. Накупила вона подарунків. Софійці
Була зустріч з однокласниками, веселощі, спогади. Олеся не відходила від Славка. Марина, подружка, запитала: «Що з тобою, Олесю? Красень був — не подобався? А тепер, на візку, подобається?» Олеся лиш відмахнулася, бо й сама не розуміла, що з нею коїться
От і знову… Як тільки Олеся опиняється на цій стежині серед лугу, серце починає наспівувати цю пісеньку. Та й яке вона уже “дівча”? Доросла, самостійна, тридцять “з хвостиком”,
— Не знаю вже, що робити! — скаржилася мені моя подруга Аліна, — нормальні чоловіки перевелися. Одні “все навпіл” залишилися! Рік назад я від такого втекла, гублячи шльопанці. І ось знову, здається, на ті ж граблі! Півроку зустрічаємося, все добре, заговорив про весілля навіть! Почали обговорювати з ним майбутнє життя, і у мене дежавю
— Не знаю вже, що робити! — скаржилася мені моя подруга Аліна, — нормальні чоловіки перевелися. Одні “все навпіл” залишилися! Рік назад я від такого втекла, гублячи шльопанці.
Я – друга дружина. І нікому не побажаю такого щастя в житті. Якось раз, коли перша дружина Таня була запрошена на МІЙ день народження, причому запрошена не мною, а свекрухою, я розізлилася. Сталося це в минулому році. Як тільки я побачила, що вони заходять в хвіртку мого двору, у мене щось клацнуло в голові
Я – друга дружина. І нікому не побажаю такого щастя в житті. Перша дружина мого чоловіка – жінка не надто охоча до роботи, меланхолічна, вміє тільки читати і

You cannot copy content of this page