— Мені байдуже на твою Галину, — тихо сказала вона. — І на твої гріхи теж. Я просто хотіла, щоб у нас усе було як у людей. А вийшло, що я жила з манекеном. Йди геть, Ігорю. Бачити тебе не хочу. Їдь до своєї Христини, роби що хочеш. Мені вже все одно.
Ігор сидів на кухні й намагався відтерти пляму від кави з рукава сорочки. Нова пральна машина Юлії за тисячу доларів чомусь постійно залишала розводи на тканині. Юлія в
— Любо Петрівно, добрий вечір. Вибачте, що турбую. Тут така справа… Мені дві ночі поспіль сниться один і той самий сон. Дівчина вимагає повернути квіти, які я на ринку купила. Я вже спати боюся.
Оксана зачинила офіс о пів на сьому вечора, перевірила, чи вимкнено кондиціонер, і двічі повернула ключ у замку. На вулиці мрячило. Вона підняла комірець куртки й пішла в
– Мамо, я вас прошу, не лізьте в наше життя, – різко обірвала її Людмила. – Нам тут жити, а не вам. Як Віталій сказав, так і буде.
Віталій сидів, спершись ліктями на липку поверхню клейонки, і перекручував у пальцях пластмасову кришку від банки. Вечірнє світло падало крізь немите вікно, вихоплюючи порожні тарілки та залишки хлібних
— Коли ти вже будеш? — питала Наталя, і її голос через тріск у слухавці здавався глухим. — На тебе вдома чекає великий сюрприз. Давай швидше закінчуй там.
Осінь видалася сирою. Листя на тротуарах швидко перетворювалося на брудну кашу, яку двірники згрібали великими дерев’яними лопатами до бордюрів. Сергій повертався з ринку з важким пакетом, де лежали
— Ти що, глузд втратила? Де Італія, а де наше село. Ти ж далі нашого району ніде не була. Звідки ти взагалі це взяла?
Христина була найменшою дитиною у великій родині. Батьки не дуже зважали на неї, бо мали купу роботи по господарству та старших синів. Щойно дівчинці виповнилося шість років, їй
Жінка впізнала Оксану, попросила поставити їжу на стіл, а тоді взяла за руку: — Не бери нічого від Віки на весілля. Загубиш усе.
Останні серпневі дні тягнулися повільно, сонце вже не так пекло, як на початку літа, але в місті все одно стояла задуха. З вікна п’ятиповерхівки Оксани було добре видно
Я думала: якщо Марина колись повернеться, якщо їй справді не буде куди йти — я її впущу.
Сухе листя того року згрібати було важко, воно забивалося під важкі дерев’яні граблі, розліталося від кожного пориву вітру. Я стояла посеред подвір’я, спираючись на дерев’яний держак, і дивилася
— Дивись мені, Христино. Матвій хлопець непоганий, але в нього характер батьків — важкий. Та й куди тобі, ти ж міська, інститут закінчувати треба. А він тут так і залишиться на пилорамі.
Христина сиділа на ґанку й тримала в руках стару бляшанку з-під монпансьє. У бляшанці лежала міцна капронова нитка, яку вона поцупила в батька з рибальського ящика, і велика
— Мені страшно, мамо, — сказала я на кухні, коли Вадим пішов у гараж. — А якщо він почне рахувати місяці? Якщо він про все здогадається?
Усе почалося з того, що я просто заплуталася між двома чоловіками. Вадим був надійним. Коли ми сиділи в кутку невеликого кафе на околиці біля озера, він пересував на
Причиною всьому стала одна поїздка. Артем поїхав на будівництво об’єкта в іншу область на два тижні. А через місяць після його повернення на їхню домашню адресу прийшов товстий конверт. Без зворотньої адреси
У коридорі було темно, світло горіло тільки біля поста чергової. Христина сиділа на краю жорсткого стільця, підібгавши під себе одну ногу, щоб хоч трохи зігрітися. Син спав у

You cannot copy content of this page