Без категорії
Пішов. Вона це передчувала, коли ще чекала дитину. Щоправда, хвилювання через те очікування затьмарило все. Дмитрові жалісливі погляди (як-не-як, його ж дитину носила) трохи заспокоювали й додавали впевненості.
Шановна Н! Ви ніколи не отримаєте цього листа, тому що я його ніколи не надішлю. Погодьтеся, нерозумно виглядало б, якби жінки надсилали поштові послання екс-дружинам своїх чоловіків. Але
У вісім років і худобу годував, і вареники ліпив. Велика Іванкова сльоза впала на вовняну хустку матері. Вона ще пахла її волоссям. Он там, в пухові, заплуталась, ніби
Надворі ледь засірів досвіток. Марина розплющила очі, звела над собою затерплі руки. Лише ногами, скутими хвоpобою, не змогла поворухнути, наче хто закував у залізні пута. Тяжка нeдуга ось
Відгуляли весілля, розійшлися гості. Оксана лише тоді зрозуміла, що вона у чужому домі. “Навіщо я тут?” – це було перше, що прийшло їй у голову. І такий жаль
«А бабця Лизавета була дуже мудрою жінкою». Стояв теплий літній вечір. Потяг «Київ—Львів», уповільнюючи хід, наближався до маленької станції. Разом із Сашею з нього висипали інші пасажири, певне,
Жінка здригнулася і внутрішньо відзначила завершення польоту: вона народила сина. Пригорнула клубочок. Сеpце зайшлося від незвіданого досі щастя. Доторкнулася своєю щокою до щічки Дмитрика і тихенько прошепотіла: «Я
Віра розуміла: подруга не обманює. Ця гірка правда вдаpила її в самісіньке сеpце й за мить зpуйнувала все, про що жінка так довго мріяла. Віра невимовно раділа кожному
Кажуть у народі: так судилося. Кажуть: така доля. Справді, роздумуючи про пережите цією жінкою, мимоволі повіриш у долю. Яка для одних вистеляє радістю кожен день, а для інших
Баба Настя нездужає. Забігла сусідка провідати: — Чи не треба чого, бабусю? — Та треба… Як будеш на базарі, то купи мені саджанець гарної груші… Сусідка здивувалась проханню.