— І, ось ще таке, — продовжував батько, тримаючи руки сина в своїх долонях. — Ти знаєш і розумієш, що наша мама ще молода, їй тільки трохи більше тридцяти. Коли мене не стане, вона може зустріти іншого чоловіка, який допомагатиме вам, то ти, сину, не заперечуй мамі. Прийміть із сестричкою того чужого дядька за свого. Бо наша мама найкраща, і вона ще має право бути щасливою
— Сину, синочку, вислухай моє прохання, — тихим голосом промовляє батько, притуляючи до своїх себе підлітка. — Ти ще малий, але не настільки, щоб не розуміти, що я
— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали… – Нелині діти слів не добирали. До кого з чужини приїде доживати останніх днів матір? В обох були плани на спадок, але не маму 
— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в
Правду кажуть: рано чи пізно, але таємниці розкриваються. Ліду з Іваном побачила та сама перша пліткарка Катря. Це сталося випадково, у місті, через вітрину кафе, в якому вони думали, що сховалися. Значить, так треба було. Катря рознесла новину моментально. Увечері пригналася Зойка і влаштувала такі “розбірки”
Чоловік у Ліди був хороший. Одружувалися молодими, по любові донечка народилася. Мав Коля золоті руки, все міг зробити. А яка у селі оплата? Могорич. Чоловік не вмів відмовити,
У них все було. В хаті сучасні меблі, великий кольоровий телевізор, килими на підлозі та стінах. Надворі милувала очі нова автівка. В хліву мукало, кувікало і гелготіло – аж голова розколювалася. Здавалося б, що при такому достатку живи і радій. Але – ні! Майже щодня ранок в сім’ї Галичів починався з лaйки. Кожне слово, що вилітало з рота Олени, було обов’язково брудне
За селом, над високим пагорбом, показалося сонце. Щомиті воно, як перестиглий велетенський кавун, котилося поволі вгору, до неба. Новий день приходив до кожної сільської господи. Він ніс з
Сусіди перемовлялися: бач, не побоялася Ліда взяти таку відповідальність, он як старанно доглядає дитину. А дехто ще й додасть: не доччину — невістчину!
Бабусина любов Народилася в молодих батьків донечка. Батько закінчував ВНЗ, мама навчалася на другому курсі. Маляті всього 2,5 місяця. Все гаразд із дитям, подружжя щасливе батьківством, але постало
— Галино Іванівно ви мене вибачте, та я мабуть не вашого польоту пташка. Моїми руками оцю чашку й брати страшно. А від вашої музики (ви мене простіть, звісно), вже в голові дзвенить.- стефа, ще щось говорила, але Галина Степанівна те погано розібрала. А в неділю в двері подзвонили
— Галино Іванівно ви мене вибачте, та я мабуть не вашого польоту пташка. Моїми руками оцю чашку й брати страшно. А від вашої музики (ви мене простіть, звісно),
— Ти просто мусиш мене прийняти до себе. Невже не розумієш, це мій останній шанс. чим по твоєму маю дітей годувати. А знаєш скільки знімне житло коштує? – Галя говорила завзято й наполегливо. Я розуміла, що роблю найбільшу помилку в житті. але відмовити їй не змогла – даремно
— Ти просто мусиш мене прийняти до себе. Невже не розумієш, це мій останній шанс. чим по твоєму маю дітей годувати. А знаєш скільки знімне житло коштує? –
— Ой, дівчата, була я вчора в гостях в нашої шефині! – моя найкраща подруга не помітивши мене за стелажем довірливо продовжувала. – Якби ви бачили, що в неї в домі твориться, а діти, там навіть елементарного виховання не має. Чоловік з останніх сл все те терпить.- Далі я вже не слухала, вилетіла з свого укриття з єдиним бажанням
— Ой, дівчата, була я вчора в гостях в нашої шефині! – моя найкраща подруга не помітивши мене за стелажем довірливо продовжувала. – Якби ви бачили, що в
“Записуюсь на прийом до власного чоловіка” – українка про життя з ірландцем
Марія Вайт шість років тому переїхала до Ірландського Дубліна. Вийшла заміж за місцевого чоловіка. “Ірландці дуже відрізняються від наших чоловіків. Вони не люблять гіперопіки і дуже консервативні. Для
– Пам’ятаєш, я казала, що своїх сусідів ледь в обличчя знаю? Так ось. Саме вони – сусіди, допомогли мені вижити (і це без перебільшення) та усе пережити. Вони з’явилися у моїй квартирі, коли я від рoзпачупросто сиділа й pидала. Це були Тоня і Люба. Вони купували мені продукти, мили посуд, прибирали і, у повному розумінні цього слова, годували мене, бо приносили мені те, що готували для своїх родин на сніданок, обід та вечерю
Сусіди – це люди, що живуть в одному будинку, одному під’їзді, одному дворі. Маю на увазі багатоповерхівки, а ще вони живуть на одному житловому майданчику, що називається поверх.

You cannot copy content of this page