Хлопця покохала вродливого, веселого. Побралися, перші роки жили, наче у казці. Працювали, разом дома господарювали, донечку гляділи. Друзі забігали до нас частенько. Як же мені не підказало серце, що серед тих друзів — лихо наше ходить
Люди кажуть що, гарна я, а щодо роботи — зовсім ніякої не боюся. Хлопця покохала вродливого, веселого. Побралися, перші роки жили, наче у казці. Працювали, разом дома господарювали,
За п’ятнадцять хвилин мама була тут як тут. Зайшла у квартиру, оглянула – нічого не зникло. Чоловічі туфлі, начищені до блиску, стояли при вході, одяг був акуратно розвішений на кріслі. Нічого не перевернуто, не розкидано. І тут чолов’яга розплющив очі. Він ошелешено зиркав то на молодшу жінку, то на старшу. А ті, озброївшись пательнею та металевою лопаткою для взуття, наступали. Бідолаха пробував опиратися. Та, почувши, що викликають пoліцію, став проситися
Вже давненько всі Ольчині подруги повискакували заміж, а деякі встигли вже й розлучитися, тільки Оля засиділася у дівках. Вже 35 позаду, а чоловіка, який повів би до шлюбу,
Більшість авто не зупинялася, а якщо хтось і пригальмовував, то з’ясовувалося, що Наталі з ними не по дорозі. Стомившись стояти «з одним розпростертим крилом», як сама й зіронізувала, присіла на лавці і з тривогою спостерігала, як на містечко опускається вечір. Тож спочатку навіть не звернула уваги на великий чорний автомобіль, що безшумно підкотився й зупинився. — Дівчино, вам куди? Наталя здригнулася від несподіванки
У селі, де мешкала Наталя, зупинка маршрутки стала останнім часом найпопулярнішим місцем. Власне, сама маршрутка не дуже й має до цього прямий стосунок. Вона як курсувала двічі на
Коли дружина повернулася з моря, то поставила мені умову: – Змінювати нічого не будемо, жити будемо разом дітям батько потрібний. А до нього я буду ходити двічі на тиждень. Тобі вітання і попередження: якщо мене не будеш відпускати, він “розбереться” з тобою
Крокує вулицею жінка… – Як сонце! говорять чоловіки. А для когось бах! і сонячний удар, і зупиняється серце: це Вона! Не кожна людина любить несподіванки, але доля завжди
Жінка дізналась, що стане матір’ю в 60 років, коли чоловік побачив дитину, він покинув дружину без вагань
Жінка дізналась, що стане матір’ю в 60 років, коли чоловік побачив дитину, він покинув дружину без вагань. “Я знала, що в моєму віці це дуже ризиковано, але єдиною
— Ти собі уявляєш? Сьогодні ця панянка прийшла з коханцем купувати сукню, завтра привела чоловіка і купила точно таку ж. а на третій день одну з суконь повертає. Коли запитала нощо вона це зробила від відповіді і досі в захваті
— Ти собі уявляєш? Сьогодні ця панянка прийшла з коханцем купувати сукню, завтра привела чоловіка і купила точно таку ж. а на третій день одну з суконь повертає.
— Боюсь матері зізнатись, – мовив Сергій. – Як вона відреагує коли розповім про те, що хочу на сорокарічній одружитись. Я ж щойно університет скінчив. А я ще й жити до неї в село хочу поїхати, ну не подобається мені в місті, не можу на тутешніх штучних кралечок дивитись
— Боюсь матері зізнатись, – мовив Сергій. – Як вона відреагує коли розповім про те, що хочу на сорокарічній одружитись. Я ж щойно університет скінчив. А я ще
«Ой, недарма я не хотіла Настю за невістку! Недарма… Ніби відчувало моє серце… Чи ж на ній світ тоді зійшовся, сину? Чи хоча б уявляє собі син, яке то життя із незрячою? Хто обпере його, нагодує? Хто за дитинкою глядіти буде?»
«Ой, недарма я не хотіла Настю за невістку! Недарма… Ніби відчувало моє серце… Чи ж на ній світ тоді зійшовся, сину? Чи хоча б уявляє собі син, яке
— Нарешті і Іванку життя дістало! – злорадно шипіла найкраща подруга після відправи. – Най тепер спробує, як ми – від зарплати до зарплати. За таким чоловіком і я була б розумною, ще й нам якісь крихти з її барського столу скидала – То все говорила Настя, матір-одиначка, якій Іванка роками підсобляє і вважає своєю подругою
— Нарешті і Іванку життя дістало! – злорадно шипіла найкраща подруга після відправи. – Най тепер спробує, як ми – від зарплати до зарплати. За таким чоловіком і
Вранці усе село гуділо про Наталю. Люди усіляко говорили про неї – одні шкодували, інші казали, що, можливо, й заслужила таке. Олексій, прокинувшись вранці, збагнув, що накоїв. Боявся, що ось відчиняться двері і за ним зайдуть, щоб відправити у відділок. За кілька днів він виїхав на заробітки в іншу область
Люблю їздити потягом. У ньому якось затишніше, ніж в автобусі. Особливо вранці, коли під ритмічний стук коліс пасажири ще дрімають, додивляючись свої сни. Я теж зручно вмостилася на

You cannot copy content of this page