Ми із подругою давно обговорювали можливість виїзду за кордон на заробітки. У неї в Чехії сестра працює і живе уже більше 15 років, вона нас і покликала до себе навіть, роботу нам знайшла. Я довго не могла зважитись, адже мала двох діток молодшого шкільного віку, та й чоловіка самого із ними залишати не надто хотіла. Однак, таки поїхала я, але вже за два тижні мусила повертатись – доня покликала зі сльозами на очах
Ми із подругою давно обговорювали можливість виїзду за кордон на заробітки. У неї в Чехії сестра працює і живе уже більше 15 років, вона нас і покликала до
Я чекала, коли Костя покине дружину цілих десять років, він мав дуже багато причин для того аби поки бути з Нелею
– Сонечко, вона така безпомічна без мене, діти пропадуть, коли я залишу їх самих, бо вона ні їсти приготувати, ні щось людське купити. Гроші мої може за раз
Найбільше я переживала за реакцію мами на те, що Святослав мене покинув. Просто не минуло й двох років після нашого пишного весілля і батьки ще кредит віддають. Але те, що сказала мама мене аж в піт кинуло
Ми з Святославом полюбили один одного, як мені тоді видавалося щиро і навіки-вічні. Я дуже хотіла аби моє кохання було красивим і воно таким і було. Бачили б
Як це «покинь чоловіка»? Я пакети не викидаю, а подруга мені таке радить! Є і є, як комп’ютерний стіл у нас в квартирі, хоч комп’ютера нема вже роки. Навіщо його викидати – ще колись знадобиться
Звичайно, Валерій, мав би вже мені давно знадобитися, але він вирішив, що він бездоганно виконує роль чоловіка – керує жінкою, тому в його житті нічого міняти не треба.
Я вже звиклася з тією думкою, що як нема великих бажань, то й нема великих розчарувань. Нікого не любиш, значить, ніхто тебе й не підведе, не втече до молодої і гарної, а не такої коренастої, як я. Але одного разу таки мені підбив нечистий аби я себе зареєструвала в соціальній мережі і фотографію свою через фільтри прикрасила, там талію звузила, про будинок і машину наплела
Ну, як наплела, попросила Світлану сфотографувати себе біля її дому, далі за рулем її ж машини… І ще написала, що з міста. А що люблю? Та я й
Коли я вийшла на пенсію, то перший тиждень не виходила з хати взагалі, трубку не брала ні від кого і двері нікому не відкривала
Через тиждень мій спокій порушив звук пили, яким вирізали замок. Я була просто ошелешена тим, що за цим стояла моя вже доросла донька! – Мамо, я думала, що
Росла я собі з мамою і росла, навіть не задумувалася над тим, що все може змінитися. Ми просто були одна в одної: я в мами, а вона в мене
Правда, мама завжди шукала щастя, як я чула з уривків всіх розмов, які вона вела: – Ой, Ларисо, не маю я щастя, але треба знайти. – Не з
Слова бувають сказані так, що вже потім нічого не вернути. Хочеться сто разів перепросити, але ж ти сказала це, ти так думала, ти це зробила, дороги назад нема!
Є, коли ще жива людина, між якою у вас ці слова. Мама була двірником, зранку замітала вулиці, щоб ніхто не бачив, а потім вела мене в садок чи
Двері відчиняти зовсім бажання не мала, але мама ніби відчувала, що я стою по той бік дверей – натискала на кнопку дзвінка знову і знову. Я знаю чому вона прийшла, знаю, що зараз почую і розумію, що знову всередині мене прокинеться зрадницька думка: мама права, ну що я тут роблю?
Двері відчиняти зовсім бажання не мала, але мама ніби відчувала, що я стою по той бік дверей – натискала на кнопку дзвінка знову і знову. Я знаю чому
Раїса зібрала синів з невістками на сімейну раду, щоб повідомити приємну новину: «Ваша мама виходить заміж. Наступної неділі приходьте знайомитись із моїм майбутнім чоловіком». І почула у відповідь від старшого: «Ти що, ма? Та ти вже стара. Який чоловік? Тобі що самій погано, що альфонса якогось привести хочеш?». Молодший підтримав: «Мамо, не ти, а йому хата наша потрібна. То ми з братом із дружинами на квартирах, в брата дитина, в мене скоро народиться також, а ти з ним в будинку. А не хочеш нам із внуками допомагати?»
Раїса Гнатівна дуже любила давати характеристики й поради наліво й направо всім, кого лише зустрічала, і це вона називала «рубати правду-матінку в очі», поки й до неї та

You cannot copy content of this page