Історії з життя
Марина Йосипівна присіла на лавку біля надгробку свого чоловіка. Важко вже ходити на цвинтар самій, але як приїздить дочка, то везуть її «до Миколи». Вже десять років його
Сусідські діти Іванко і Катруся виросли на моїх очах. Іванко виховувався в повноцінній сім’ї, а ось Катя жила тільки з мамою. Будучи сусідами з самого народження, вони завжди
Андрій не пройшов перевірки дитиною. Що ж, вона на нього й не надіялася, але важко тим не менше. В свої сорок вже не мала надії на власну дитину
Ми з чоловіком обоє приїхали в місто вчитися. Він із області, його село в двох годинах їзди від міста, а я з іншого кінця країни. Свого житла в
Наш шлюб, як вважає, свекруха, дуже нерівний. У неї син міський, вони інтелігенція в десятому поколінні, а я з якогось села приїхала, де мої батьки споконвіку жили. Тому
Євгенії було 22 роки, до того моменту, за плечима у неї вже було розлучення. Від попереднього шлюбу залишилася маленька донька. Щоб влаштувати дитину в дитячий садочок, Євгенії довелося
Мама не приходила. Всіх дітей вже забрали батьки, залишився тільки один Сашко. Він тихенько грався з машинкою в куті кімнати. Вихователька невдоволено поглядала на годинник. Сашко важко зітхнув,
— Наступний! — вигукнула Валентина, кинувши погляд на годинник. До обіду залишалося сорок хвилин, потрібно буде встигнути подзвонити чоловікові і повідомити радісну новину. У вікно просунулась чоловіча рука
Ця новина прозвучала, мов грім серед ясного неба. Він повісив слухавку і повернувся в ліжко, в надії, що це йому наснилося. — Хто дзвонив? — сонно потягнулася дружина.
Інша невістка була вчора, ще буде завтра. Лиш на них обох цей тягар звалився, а вони ж його не рідні діти. – Оберни, подай мені газету, дай пульт,