Історії з життя
Не можу собі пробачити своєї короткозорості! Я ж сама казала синові аби він одружувався на такій милій дівчині: – Тарасику, ти подивися, яка вона мила і приємна! І
Знаєте, я не дуже дотримуюся думки, що можна на себе вдягати все, що завгодно і куди завгодно. Ми як-не-як на роботі працюємо, а тут і довжина спідниці і
Я з самого початку не розуміла для чого вони разом живуть? Двоє дорослих людей разом вже п’ять років і тільки те й роблять, що один одному догоджають та
— Тобто “не згодна”, – дивиться на мене донька здивовано, – Ти що мамо? Як так? Ти про мене, про мене ти подумала? Яка це мама рідна не
Я не витримала і вирішила сама до тієї Мілани піти побалакати. Ну скільки вже можна це терпіти? Сина про що питаю, так він лиш руками розводить. То що,
Шість років тому я залишила роботу перспективну і мусила їхати до мами своєї в село далеке. Звісно, тоді я думала, що то не на довго, планувала повернутись за
Мені 25 років. Стосунки з мамою не дуже добрі. Ми ніби більше не сваримося, вона звиклася з моїм чоловіком, з тим, що я сама можу подбати про себе
Ми з Вірою дружимо з училища і разом вже років двадцять як працюємо на одному підприємстві. Якщо отак чесно сказати, то вона завжди біля мене крутилася аби когось
Вона придивлялася до себе, наче ще гарна, хоч і сорок на носі. Чоло прикрила чорною гривкою, слідкує за фігурою. Вона ще струнка біля Василя, от він невелике черевце
Звичайно, що Арсен чудовий і добрий, з ним весело і комфортно. Але він вже свою родину переріс. Про те, що пора йому йти з родини, Арсен сказав сам.