Відійшла у засвіти старенька якраз по кількох годинах її, Ганниного, від’їзду до міста. Жінка знову й знову переживала ту звістку, перелистувала подумки, мов книжку, кожну хвилину того дня. Краялась, чи могла бодай на мить ще затриматися біля найріднішої людини, чи не зарано поспішила до автобуса
За вікном миготіли пройняті вільним духом легкості поля поміжсілля. «Недовго вже залишилось їм розкошувати
Машина ж не моя, – здивовано відповів на моє прохання оплатити ремонт, адже саме він користується нею. – Слухай, я оплачую бензин, коли їжджу. А ми з тобою не одружені, щоб я за її ремонт платив
Мені було 27 коли я зустріла його. Він виявився приїжджим, з іншого кінця країни.
Я дозволила Петрові замовити собі ще одну чашку кави, а сама пішла «припудрити носик». Перед тим, як зайти до вбиральні я глянула в дзеркало на стіні. Рухи Петрових рук були дуже швидкими і дивними він щось робив над моєю чашкою. Я звичайно була не зовсім впевнена, але мене це насторожило
Вранці я прокинулася в чудовому настрої. У мене два відгули, а потім вихідні цілих
Сплю і чую: стіни ходуном ходять. Думала, що під вікнами хто трактор заводить. Прокинулась, визирнула у вікно – тиша. Прислухаюсь, а то з кімнати сина з невісткою, хтось хропе. Заходжу тихцем і дар мови втрачаю: син мій спить, а невісточка “виспівує” так, що шибка у металопластиковому вікні дзвенить
Сплю і чую: стіни ходуном ходять. Думала, що під вікнами хто трактор заводить. Прокинулась,
– Ти мені ще й спасибі скажеш! – сказала чоловікові моєму. – Ти що не розумієш? Їй тільки квартира і потрібна! Вона ж уже зараз мріє про те, аби двокімнатну продати і після розлучення отримати власну однокімнатну. Повір, я це бачу ясно
У мого чоловіка є сестра Таня. Досить особлива жінка, якій 35 років. Своєї сім’ї
На початку урочистостей до установи вбігає жінка, шукаючи дочку. Виявляється, то Юлина мати. Хтось їй сказав про реєстрацію шлюбу. Ох і сварку вона влаштувала! Не дозволяє Юлі за Сергія заміж виходити, і край!
Скільки написано про свекрух! І такі вони, і сякі, й капосні, і сварливі. Бідні
Мамо! Не маємо часу вгору глянути! А ви причепились зі своїм «побули б», — бурчали діти, нетерпляче тупцяючи коло автівки
Віра здобула омріяний фах агронома й за направленням поїхала працювати в колгосп у сусідню
Вона була дванадцятою дитиною в сім’ї Семена, не розмовляла, наче не від світу цього, завжди була для них лише зайвим ротом. Старші її задирали, а вона тільки посміхалася і тихесенько, щось мукала собі під ніс
Вранці тридцять першого грудня в будинку пролунав тихий стукіт. — Кого ж це до
Доброго дня, мене звати Ольга, а ось це – Рома, ваш онук! – почула Інга Василівна від незнайомки, що наздогнала її
– Доброго дня, мене звати Ольга, а ось це – Рома, ваш онук! –
Я шукав роботу, ходив на співбесіди, але хто був у моїй ситуації розуміє – швидко це не робиться. Дружина кожного дня ставала все похмурішою і одного разу влаштувала феєричну сцену. Врешті голосно ляснувши дверима, пішла до батьків сказавши, що подає на аліменти. Коли я вирішив з нею поговорити і розповісти, що і до чого, пояснити причину свого звільнення та і слухати не стала. Сказала що я казкар
Скоротили мене місяць тому, я довго не міг знайти нової роботи, тому зовсім зажурився.

You cannot copy content of this page