Батько у нас хороший і дуже нас любить, ми росли знаючи, що він у нас найкращий. Але у свої 56 вчинив не надто гарно з моєю мамою. Тепер я на роздоріжжі: Чи повинна я пробачити батька і продовжити з ним спілкування? Або продовжувати бойкотувати і ігнорувати його? Якщо я стану спілкуватися з ним, чи не буде це виглядати так, немов я зрадила маму?
У нас була звичайнісінька для нашого часу сім’я. Батько – успішний бізнесмен, мама-домогосподарка, яка
Рідна мама чоловікової дочки виїжджає за кордон, аби там вийти заміж. Він уперся і не дає згоди на те, аби дитина їхала. Усе я розумію, але мені те дитя навіщо? Якщо мама поїде а мала залишиться, то, що? Привіт Олю, ти мама восьмирічної чужої доньки. Чоловік постійно на роботі а я повинна буду знаходити спільну мову з не своїм дитям?
3 роки тому я вийшла заміж. До мене мій чоловік вже був одружений, і
– Та вона від тебе тільки грошей і хоче, невже ж не зрозуміло, а? – пояснюю чоловіку. Але він не бачить, чи не хоче помічати те, що його донька користується його добротою
Я десять років живу з чоловіком. До мене він вже був одружений, і коли ми
Ох, скільки ж усього я про себе нового і цікавого дізналась від свого ж чоловіка! І смішно і не надто. Він, бачте, у мене не вірить зовсім і моє нове починання для нього безперспективне. А я й сама тепер розгубилась: так робити, чи не варто?
Я все життя пропрацювала з автоматикою. Навколо мене завжди були автоматизовані машини, за якими
Мені запропонували роботу у дуже перспективній фірмі. Зарплатня більша, ніж я маю наразі, та й посада керівна. Прилетіла додому на крилах щастя, але чоловік не тільки не підтримав, а ще й умову поставив не надто хорошу
Я кілька років пропрацювала в одній компанії. Зарплата невелика, але компанія стабільно розвивається, тому
Повертаюсь додому і застаю оцю картину. Соромно так, що хоч крізь землю йди. Я ж те саме пережила, скільки себе пам’ятаю робила усе від мене залежне, аби не повторилось такого. Ну і зробила те, що зробила. І не шкодую. І хай усі біля скроні пальцем крутять і хай кажуть, що на старості розум втратила, а я вважаю, що права і все тут
Повертаюсь додому і застаю оцю картину. Соромно так, що хоч крізь землю йди. Я
– Стривай красуне, позолоти ручку. Ось же пристала до мене, – подумала я, намагаючись якомога швидше проскочити повз. – Ти глянь, горда яка, – прошипіла в спину мені колоритна жіночка, – Заміж вийдеш тільки після того, як навчишся готувати штооо
… Її голос розчинився в звуках поїзда, що прибув на перон. – Заміж, –
Моя подруга мені дзвонить, каже: «Ти що, взагалі ненормальна? Колишня дружина майже забирає твого чоловіка у тебе ж з-під носа, а ти бездієш? Вона явно не даремно сюди приїхала, тому що бізнесмена собі не знайшла, так ось вирішила повернути, те що було!». Мені якось не хочеться в це вірити. Але вже почала сумніватися
Я вийшла заміж за людину, яка одного разу вже була одружена. У нього там
— Ні! Я, звичайно, не була проти, щоб Андрійчик з тобою зустрічався. Поки. Треба ж йому з кимось розважатися, доки він не зустріне гідну партію, щоб одружитися! Але ти однозначно не ця партія! Нам не потрібні неотесані простушки, готові на все, заради столичної прописки!
— Вам, напевно, потрібні розпещені доньки багатих киян! – не стримуючись вигукнула Яна. Починаючи
Минуло вже п’ять років, як ми відгуляли весілля. Мені зараз 60 років, а чоловіку – 65. Нічого дивного, що я вийшла заміж в 55 років… У наш час всяке буває. Дивно те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка
І заміж, уявіть собі, я не збиралася виходити ні-ко-ли! Ще в молодості, коли мені

You cannot copy content of this page