anna

Мені від того, що оце син надумав в очах темно стало. Невістка дивиться розгублено, сльози їй горохом, а я не знаю, що сказати, бо сама такого не чекала:

Мені соромно було, хоч я й не розуміла, а чому власне? я прийшла не з порожніми руками і у власний дім. Але, треба було бачити очі доньки, коли

Ну звісно, коли сваха ще могла ту розмову розпочати – лиш за столом перед усіма запрошеними. Давай вона мене сповідати та совісті моєї шукати, бачте, не так випало,

Добре пам’ятаю, як нам обом було незручно. Мама стояла на порозі не пускаючи мене у рідний дім, усе поглядала на сестру мою і її чоловіка. “Доню, ти одна,

“Марто, ми повинні піти” – говорить чоловік вкотре. “Ти зрозумій, так не можна, ми сім’я і мусимо дбати одне про одного. Хай що між вами, а вони мої

Трубки брати бажання не мала, та все ж, то мама телефонувала, вперше за п’ять років. Чомусь, я очікувала почути слова вибачення і співчуття, можливо, навіть, каяття, однак із

Чоловік збирається додому цілком серйозно. Бачте, він мами втратити не хоче і йому її шкода. Я вже й свекруху набрала, бо де вже витримати таких капризів? Думала, поговорю,

Ми очам не повірили, коли з авто вийшов не тільки син, а й невістка, а слідком онучата наші. Я думала, що бігати не вмію, та тут летіла птахом

“Уже кому, а тобі сором таке казати, сестро” – говорить Надія і дивиться з таким розчаруванням, ніби я й справді, чого не хорошого надумала. От ніхто мені не

Я прийшла до мами із конкретною пропозицією. Зрештою, у нашій сім’ї безвихідь, а до кого йти, як не до батьків? Та їхня реакція мене прикро здивувала. Йшла додому