anna

Я вже й речі склала в коридорі, от тільки не знала куди мушу йти. Олена ж ходила домом, розносила тарілки і виделки на місця після обіду і, ніби

Те, що до подвір’я під’їхав бус, а не легковик, мене вже насторожило. Ну, але я ще вірила в те, що невістку із онуком, просто знайомі підвезли. Однак, вартувало

Я вже тричі брала до рук телефон і тричі клала його на місце. Чоловік просить не втручатись і просто не звертати уваги на те, що коїться у дворі

“Галю, а де собача миска?” – чую знову стурбований голос брата. Не зважаючи на усіх присутніх, він ходить і заглядає скрізь, так ніби й справді де серед кухонного

Сваха говорила, а в мене обличчя видовжувалось поволі. Кілька разів на чоловіка погляд кидала, можливо, мені здається, почулось? Не такого ми сподівались від таких людей, зовсім не такого.

Коли я була малою, то вірила у важку мамину долю і те, що нам просто не таланить. Тата не стало, а потім його сестри нас на вулицю виставили

Мені аж соромно стало, чесне слово. Цього разу вже прийшла онучка зі мною розмовляти-балакати. Почала здалеку і все так повертає розмову, що я сама їй ті гроші запропонувати

Я сиділа у сестри на кухні, пила чай із чужої чашки, їла із чужої тарілки не своєю вилкою і ніяк втямити не могла, як так сталось. Я ніколи

Так вже мене родина чоловіка не любила, що Ольга, дружина чоловікового брата, просто не могла мені не зателефонувати і не доповісти новину – мій чоловік залишається без спадку.

“А вам, свахо, нічого з тієї купки і не світить. – мовила раптом моя свекруха коли ми гроші весільні рахували, – Ви й так подарували “шикарний” дар, так