anna

— Оксано, ми ж не можемо отак просто покинути мою маму, — стривожено сказав Тарас, дивлячись на дружину. — У неї, крім мене, нікого не лишилося. Уяви, що

— Ні, ні й нізащо! — рішуче заявила тоді Поліна. — Навіть обговоренню не підлягає. Ми вже вирішили все багато років тому — ти що, хочеш підняти цю

– Дорога моя, ти ж сама бачиш, який це чудовий варіант, – вимовила Галина Олексіївна, акуратно проводячи долонею по дерев’яних поличках старовинного буфета. Здавалося, ніби вона перевіряє, чи

— І давно в тебе інша? — стримуючи хвилювання, запитала Марина. — Дорога моя, усе не так, як ти думаєш! Ти зробила помилкові висновки! Нічого немає, кохана моя!

Софія почувалася ніяково від того, що відбувалося навколо, й вона розуміла, що ситуація зайшла надто далеко. У душі росло відчуття, що вона заслуговує кращого ставлення. Настав час щось

Поліна неквапом заходила до кухні, тримаючи в руках рахунок за комунальні послуги. Вона дбайливо поклала папірець на стіл, видихнула й поглянула на Нестора, який сидів, зсутулившись, і крутив

Сніг ішов від самого ранку, майже повністю сховавши під собою дороги. — Отакої, давно такого не бувало, — зауважив Андрій, неквапом постукуючи пальцями по керму. — Ми дуже

— Тітко Лідіє! Привіт! Ми до тебе! — радісно вигукнув Павло й розвів руки в боки, наче збирався обійняти тітоньку. Поруч, на сходах, стояли величезні картаті сумки. Лідія

Оксана була щаслива безтурботно заходячи до кухні. Квартира, як завжди, зустрічала її тишею, спокоєм. Її житло, її світ, її життя. Романа вдома не було — він знову допізна

Анна ступала повільно, важко переставляючи ноги, тягнучи за собою валізу, неначе чужу, непотрібну річ, яка раптом стала її важким хрестом. – Наступного разу подумай, перш ніж так зі