anna

Того дня я з самого ранку пішла до свахи новоспеченої за весільними грішми, аби зробити так, як і домовлялись напередодні весілля. Ще з порогу відчула невдоволення тим що

Від доньок я такого не очікувала зовсім, бо ж дітей я виховувала дружними і готовими прийти на допомогу одне годному. Але у нинішній ситуації, коли усе повернуло от

“Та ти до мене повернешся і ще в ноги будеш кланятись, аби прийняв” – проводжали мене із дому слова чоловіка. Я намагалась не озиратись коли сідала в авто,

Я спочатку посміялась, бо де чекаєш від дорослого чоловіка того, що той раптом стане забобонним? Та от, коли вже зібралась їхати по діда Ілька, а Вадим горою у

Це все? – поглянула на мене свекруха великими і здивованими очима. – Марино, ми попереджали, що приїдемо. Зрештою, ти сьогодні іменинниця, невже, підготуватись не могла, у тебе ж

— І як це розуміти? – стоїть чоловік на порозі і поглядає почергово то на мене, то на Василя із Романом, – Ніно, я думав, що після нашої

Добрі справи мають свою ціну. Моя коштувала мені 400 гривень і пів дня життя. Це якщо не рахувати того, що я досі мушу виправдовуватись перед ріднею і доводити,

Лізо, а до чого тут узагалі твоя мама? – дивиться на мене чоловік такими великими і здивованими очима, ніби й справді не розуміє, як то виглядає зі сторони.

Наш піднесений настрій мов вітром здуло, як тільки ми зрозуміли, що ніяких гостей у свекрів і близько немає. Артем аж зблід, коли тато з радісною посмішкою таки підтвердив

Я їхала заробити сину на квартиру. Добре розуміла, що молода сім’я та ще й з дитиною малою з такими доходами назбирає гроші на власне житло хіба на старість,