nat

Хата, як людина, має свою долю – невидиму, нечувану, а Богом намічену. Чи то в яку пору закладуть її, чи на якому місці поставлять – так у ній

Людмила їхала в автобусі й дивилась у вікно, за яким пролітали знайомі й водночас незнайомі краєвиди. Уже другий день вона їде додому. Ось-ось ступить на рідну землю і

Я вийшла заміж понад сімнадцять років назад. Виховуємо трьох діток, восени минулого року у нашій родині з’явилася третя дитина – наша друга донечка. Різниця між старшим сином і

Вихід на пенсію Тоню вкрай засмутив – ніяк не могла вкластися у занадто скромний бюджет. Коли їй запропонували підробіток прибиральницею, пішла з вискоком, незважаючи на свою вищу освіту.

– І куди ж тепер, доню? – запитала Олена Петрівна в Яни на другий день, після шкільного дзвоника. – На інститут в нас коштів немає. Так що вибирай

Чоловіки завжди задивлялися на Людмилу. І коли вона була студенткою та не знала відбою від залицяльників, і коли вийшла заміж та мала вже двох дітей, і коли вже

Ішла поволі, пересуваючи важкі, мов колоди, ноги. Втома огортала. До будинку залишилося кільканадцять метрів, а вона… Зупинилася, поклавши сумки на тротуар, оперлась до старої липи, яка шелестіла над

Спеціально попросила водія-попутника, щоб не перевозив через міст. Серце закалатало. Душа струною натягнулась. І той зоровий образ – тріпотливі листки клена – у подумках з’явився. Гой-гой, скільки років

Адже є ж щасливі свекрухи, яких мало не з дня весілля невістки «мамою» називають. Чим я гірше? Живемо ми у двокімнатній квартирі, собі дев’ять квадратів залишила, молодим велику

Вечоріло. Звично, за тисячолітнім неписаним розпорядком усе приведено до ладу у кожному дворі села: худоба нагодована, напоєна, у кого є корівчина – видоєна, всім їм підстелено і хліви