З кожним днем Наталка все більше й більше злилася. Затюкала зовсім бідолашного хлопця. Куди б не ткнувся, то заважав своєю присутністю. Вже навіть друзі стали їй робити зауваження, що аж надто присікується до Юрка. Але причин для злості вона щодня знаходила: то став не там, то сів не туди, то подивився на неї якось не так
І що то вже за дівчисько було таке неслухняне?! Інші в ляльки бавляться, хрестиком вишивають, а Наталка з хлопцями грається на полі за селом, голови будякам палицями стинає.
Найбільше ж допікає Любці пихата й горда Аліна. Бач, яка цяця вишукалась! Вдало заміж вийшла. Взяли з чоловіком землі колишнього колгоспу в оренду, хазяйнують. І при кожній зустрічі молода фермерша пришпилює її пронизливим поглядом. Якби могла, вона б їй показала! Все життя зіпсувала її Стасику, а сама жирує
Станіслав повертався зі школи, куди два місяці тому влаштувався на роботу. Молодий, симпатичний, щойно після університету вчитель історії приваблював старшокласниць, і ті охоче загравали з ним за будь-якої
Як зрозуміти, що людина насправді вас не дуже любить
Краще позбутися ілюзій і від сумнівів. І будувати стосунки правильно. Або не будувати зовсім … У вас чомусь з’явилися сумніви в тому, що якась людина, яку ви вважали
— Знову вона спізнюється, — злився Антон, стоячи біля вікна РАЦСу, — навіть на власне розлучення не може вчасно прийти. Свєтка, його дружина, дійсно, постійно спізнювалася, Антон же завжди приходив, приїжджав, прилітав вчасно
— Знову вона спізнюється, — злився Антон, стоячи біля вікна РАЦСу, — навіть на власне розлучення не може вчасно прийти. Свєтка, його дружина, дійсно, постійно спізнювалася, Антон же
Хоч чоловік додому не вернувся, але зуміла сама виростити сина. Он який красень! Дівки за ним аж умлівають. А він так закохався у ту попівну, що туман очі хлопцеві застилає. Що в тій Оксані такого особливого? Дівка – як дівка. Є й кращі в селі. Та що тут поробиш?
– Ото хлопець! Зовсім голову замакітрила та Оксана! – бурчала Ликерія, зиркаючи на сина. – До чого тут Оксана, мамо? – невдоволено нахмурив чоло Пилип. – А то
Вражений Денис аж підвівся від несподіванки. – Це я чужі долі ламаю?! Як тільки совість дозволяє таке говорити?! Та мені після Мирослави на жодну дівчину дивитись не хочеться, бо всюди зpада ввижається. Ваша дочка клялась-божилась довіку мене кохати, а через рік за іншого заміж вийшла. То хто з нас двох ламає чужі долі?!
Дрібний весняний дощик густо моросив, розмазуючи яскраві пейзажі квітучої природи. Було холодно, вогко і неприємно на душі. Денис лагідно грів у долонях тендітні пальчики коханої, а Мирослава не
Родичі потайки зробили дублікат від нашого заміського будиночка, щоб відсвяткувати там іменини племінниці
У спадок від батьків мені залишилася ділянка і невеличкий заміський будиночок. Якщо точніше, то на цій ділянці стояв лише старенький будиночок. Родичі чоловіка наполягали на тому, що б
Переходимо на літній час: не забудьте перевести годинники
В останню неділю березня в Україні переведуть стрілки годинника на одну годину вперед. А це означає, що спати будемо на годину менше. Два рази на рік стрілки годинників
Розкладала старенька свої потерті карти усім по черзі. Останній – Варі. Довго дивилась, морщила чоло, хитала головою. – Гарне й довге життя тобі доля дарує. І чоловіка матимеш доброго. От лише від дітей сльози падають. Ох, і гіркі сльози! Трьох синів матимеш, а вік доживатимеш сама, як палець. Та ти не журись! Живи лиш по совісті, щоб перед людьми не соромно було. А Господь усіх розсудить на тім світі
Лагідний осінній вечір накинув на плечі стомленій землі легкий серпанок сутінків. Ще трохи жеврів край неба, але незабаром сонце заховалось за обрій, позбиравши в долоні розгублене проміння. Пахло
В руці дрібно тремтіла слухавка, а з очей градом котились сльози. – Синку! Хіба ж я вигадую? Немає в мене звички такої – байки казати. Не привчена. Я ж багато не прошу. Просто приїдь на тиждень-другий. Зле мені. сину. Батько твій покійний снився… – Знову за своє?! Скільки можна? – скрипів голос у телефоні.
Уперше в житті Катерина так просилась. І перед ким? Перед власним сином. В руці дрібно тремтіла слухавка, а з очей градом котились сльози. – Синку! Хіба ж я

You cannot copy content of this page