nat

Сіла біля неї на лавочці і кажу: – Знаю, мамо, давно не приходила. Того ви й така сумна? Ой, та й мені нема чим вас, мамо, порадувати, таке

Навіть буде ще романтичніше, попрошу маму знімати все на телефон, тому вирішила, що все має бути в дорогому ресторані. Нарешті настав довгожданий день, Роман запізнювався, ми вже встигли

– А, що це ти, синку, на порозі тупцюєш? – Та я, мамо, цей… ви казали, що вам дров треба нарубати. – Дров? Та якби я на тебе

– Віро, нащо тобі такого чоловіка? ти хоче жити спокійно чи ввесь час телефон перевіряти?, – питала мене мама. – Доню, я нічого не кажу, – говорив вже

Ми йшли з магазину швидким кроком, я вся кипіла і тільки чекала приводу аби все їй висловити, а вона несла свою сумку, мало не втискаючи в себе, так

«Не правильно, ти Марино, добро робиш. Треба добро робити так, щоб не надіятися на подяку, а ти надієшся, тому твоє добро й не зараховується, тому в тебе в

А Новий рік то лиш були черги за мандаринами і всім на світі, і одні розчарування, що відстоявши годинні черги якраз перед тобою все й розпродували. Отак було,

Я думала, що міцнішої пари не буде за нашу. На нашу першу річницю весілля ми купили ділянку під будинок і пообіцяли собі, що збудуємо дім для нас усіх.

Таку гостю у себе на порозі я не чекала, стільки років уявляла, як вертаю їй всі ті слова, які вона мені казала. Які то були солодкі мрії, давали

І знаєте, як невістка це все перекрутила? «Все життя недочуває, як треба вчути, то гакає, а тут навіть шепіт почула». Я цього вже терпіти не стала і мені