nat
– Бабо, а що ви мене не впізнали?, – питає мене онук і крутить гроші в руці. – Та як, Ромчику, я тебе можу не впізнати?, – я
– Ви в тітки Ліди колядували?, – перепитала я доньку. – Мамо, там було закрито, то ми пішли по вулиці. – Тоді будете йти додому, то поколядуйте, щоб
Можливо, це звучить як дрібниця, але Різдво з чоловіковою родиною для мене завжди було трохи складним випробуванням. З одного боку — хочеться сподобатися свекрусі, з іншого — я
А я мовчу, бо як би ви відреагували на таке на моєму місці? Я думала, що якщо свекруха мене не любить, то хай, але вже онуків вона буде
«Але й тебе й так все є, для чого тобі мамина квартира?», – совістила мене сестра. А мене це так зачепило, наче й не треба, але скільки ще
«Ти чого носом крутиш? А хто то має зробити? Світланка має з роботи їхати чи Миколка з-за кордону? Якби ти добре вчилася, то мала б інше життя, а
Я завжди виховувалася в святому переконанні, що добро перемагає зло. Коли ж стала дорослою, то все більше переконувалася, що не все так однозначно. Я продовжую вже вірити, що
Різні закиди я чула щодо себе, але й уваги не звертала, бо я вже не в тих роках аби в когось дозволу просити радіти життю. А тут чоловік
Натягувала одна на одну і так ходила. – Мамо, я ж вам купила шкарпетки, чого ви в них не ходите? – Дарко, та шкода. Я ж на город
— От що ж це ти, мамо? — Марійка поставила чашку з чаєм на стіл і хитнула головою. — Івану сорок два, а ти досі йому жінок вибираєш!