Телефон вібрував у кишені. Я думала не відповідати, бо не мала ні сил, ні бажання зараз із кимось розмовляти. Але коли побачила, що дзвонить Віра
Я давно не вірила в казки. Життя навчило мене, що чим більше віриш у щось світле і добре, тим болючіше розчаровуватися. Можливо, це лише захисний механізм — не
Мені тоді було двадцять п’ять і я не дуже розбиралася в людях. Та й зараз я б нічого не запідозрила, якби мені ще раз зустрівся такий чоловік. А тоді та історія привела мене до ЗАГСу, а нареченого й сліду не було
Отож, я Сашу зустріла в студентській їдальні, йому не вистачало розрахуватися і він якось так розгублено кліпав очима, немов не розумів, де ж гроші ділися. Я позичила йому
Марта заламувала руки наче на якій виставі: – Ти дитині шкодуєш грошей? Ти покинув його малого, він ріс без батьківського тепла і ласки, і ці нещасні копійки – це не замінить обійми і любов батька, але бодай я буду мати на що купити хліба! Ти серця не маєш!
Я ж стояла і мало не плескала в долоні, бо хтось би чужий таку сцену побачив, то би й пожалів матір маленької дитини. Тільки тут були два великі
Таке зі мною подруга вчинила, що я більше до неї ні ногою! Я до неї з усією душею, а вона мене з хати, а чоловіка в хату, та ще й дверима перед моїм носом луснула, каже, що в моїх порадах більше потреби не має
Ну, ну, то до наступної серії… Так, Валя то чоловіка виганяє, то сама йде і так раз в місяць має точно бути, так їй веселіше живеться чи що.
Заради доньки я була готова на все, заради неї я поїхала на чужину і вже роки тут, лиш би вона там мала все найкраще. Проте, я не думала, що настане той момент, коли донька зажадає й моє серце в якому жило кохання
Заміж я вискочила в вісімнадцять, бо вже термін підходив, мій однокласник був чудовим хлопцем, але не він нас утримував, а наші батьки. Вони по черзі няньчили доньку, а
В моєму житті стався був такий випадок, що я ніяк не могла зрозуміти для чого та доброзичливість та компліменти від сторонньої людини були. Знаєте, коли вже так тобі гарно стелять, що аж млосно, то таке було й у мене, а я не знала, як на це реагувати, бо першою була реакція негайно покинути чоловіка
В той період життя у нас з чоловіком все було просто чудово: маленька дитина, любов, повага, стабільність в грошах. Але моєму Павлові все було мало і він сказав,
Коли я сина оженила нарешті, то наче на світ народилася – життя стало легким і комфортним, наче мене відв’язали від кухні і тепер я можу ходити куди хотіти і на скільки хотіти. Ну, правда ж, дівчата, що та кухня, то наче якесь закляте місце, куди вертаєшся де б ти не була, бо голодні роти чекають
Я останні п’ять років була розлучена, а потім сина женила і все – настало щастя, хоч і пізно, але хто сказав, що я не маю права ним насолодитися.
Свекруха вперто вдавала, що нічого не розуміє, дивувалася, чому я аж так реагую на те, що в її синочка буде дитина від іншої жінки
– Він чоловік, він хоче дитину, а як ти йому не здатна дати дитину, то чого ти так реагуєш? Свята простота… А й справді, чого? Але я так
Моя мама виправдовує все словами: «Тоді часи такі були важкі». Приходила з роботи і роздавала всім на горіхи – часи такі, тата шпетила за все на світі – часи були такі, не обіймала і не цілувала нас з сестрою – часи були такі
Пригадую, як ми якось йшли з нею з садочка, а на зустріч якась жінка, сіра, як і усі ми, а мама, аж засяяла: – Доброго вечора, Марто Василівно,
Важко пояснити, як саме я опинилася в такій ситуації, але було відчуття, ніби все валиться. Моя робота, яка колись давала стабільний дохід, почала втрачати замовлення.
Знаєте, іноді життя підкидає такі сюрпризи, що віриш у магію, навіть якщо до цього була в ній скептиком. Ось і я, здавалося б, давно навчилася не чекати допомоги

You cannot copy content of this page