nat
А сваха ж чує, що її донька тим ротом каже і навіть не зупинить, наче то так і має бути. А мені як таке чути, як мені знати,
Так вже сталося, що я жила з чоловіком заради галочки, бо він не робив кроків аби піти, а я вже стомилася чекати цього дня і просто жила. Але
– Дмитра ще нема?, – спитала без «добридень». – Нема,- пробурмотіла я, а вона мені тоді дитину на руки, а сама на кухню. – Віро, а що відбувається?,
Тепер я розумію, що материнське серце може все знести, але мені все одно й досі лице паленіє за ті слова, що я їй говорила. Я так і не
Сіла біля неї на лавочці і кажу: – Знаю, мамо, давно не приходила. Того ви й така сумна? Ой, та й мені нема чим вас, мамо, порадувати, таке
Навіть буде ще романтичніше, попрошу маму знімати все на телефон, тому вирішила, що все має бути в дорогому ресторані. Нарешті настав довгожданий день, Роман запізнювався, ми вже встигли
– А, що це ти, синку, на порозі тупцюєш? – Та я, мамо, цей… ви казали, що вам дров треба нарубати. – Дров? Та якби я на тебе
– Віро, нащо тобі такого чоловіка? ти хоче жити спокійно чи ввесь час телефон перевіряти?, – питала мене мама. – Доню, я нічого не кажу, – говорив вже
Ми йшли з магазину швидким кроком, я вся кипіла і тільки чекала приводу аби все їй висловити, а вона несла свою сумку, мало не втискаючи в себе, так
«Не правильно, ти Марино, добро робиш. Треба добро робити так, щоб не надіятися на подяку, а ти надієшся, тому твоє добро й не зараховується, тому в тебе в