Мої сусіди зверху геть мені життя не дають, як не діти скачуть по підлозі так, що мені аж світильник хитається, то чоловік з жінкою вигримують дверима. Нащо ото жити, щоб отак один на одного нерви зганяти? Я завжди до них приходила і робила зауваження, тому я їх добре знаю і їхніх дітей
– Два лобуряки в хаті товчуться, то ти їх чого на вулицю не виженеш аби там скакали? У мене вже від вас голова болить! – Та вони маленькі!,
Надумала я батьківську хату продавати. А що? Я все своє життя прожила в місті, до зручностей звикла, що в магазин пішла і купила, а не виорала, посадила, висапала, викопала і вже їж через чотири місяці. Прогрес!
Та й навіщо мені та хата? Це я ще онуків до мами возила, бо тоді село ще було велелюдне, адже квартир в місті так не було, та й
Від почутого я просто впала в такий шал, що слів не добирала. Я ж їй життя віддала, все для неї, думала виросте і вже тоді якось я почну жити, а вона он що мені зробила. Дивилася на свої порепані руки, які не бачили крему і розуміла, що в сорок п’ять років таких рук не має бути в жінки. Я все їй віддала, всю себе вичавила і викрутила аби тільки у неї все було, любої донечки, а вона просто повторила мою долю.
Я теж привела Світланку на світ без батька, мій хлопець сказав, що він взагалі-то не думає женитися, а думає піти на роботу, погуляти, а тут я. – Ти
Я дуже надіялася, що чоловік повернеться, адже ми разом прожили двадцять п’ять років!
– То у нього така криза віку, – розраджували мене подруги, – думає, що так молодість верне. – Ти тільки на розлучення не подавай!, – говорила мені мама,
Я себе до цих пір питаю – чи вчинила б я так, якби була молодою? Коли мудрість бере гору над гордістю, чи, як тепер кажуть, самоповагою. Але можу сказати лиш одне – я не пошкодувала, що тоді вчинила так
Я заходилася в дівках, як казала моя бабуся. Вже дійшло до того, що й на вулицю не маю з ким вийти, далі й в клуб вже не йду,
Я не дуже сумувала з того, що син мій росте без батька, адже така дитинка у мене гарна, хоч я далеко не красуня, а дитина ну просто чудо! Де я могла надіятися, що таке чудо станеться? Може, мені ті зрозуміють, кому в дитинстві ніхто не казав, що гарна й улюблена.
Пригадую, на восьме березня в школі мій однокласник плакав, що йому дали дарувати подарунок мені, бо всіх гарних дівчаток розібрали, а лишилася лише я. Мені було тоді так
Я була пізньою дитиною в батьків, моїй старшій сестрі вже було дев’ятнадцять, коли я з’явилася на світ. Хоч мої батьки мене дуже любили, але мені хотілося, щоб мама моя була молода і гарна, а не замотана в хустку молодиця
Тоді й молоді жінки не дуже гарно виглядали, а моя ще й з хусткою, то всі дражнили мене, що моя бабуся прийшла по мене. Я всім кривдникам відповідала,
Я синові вибори жінок ніколи не схвалювала, але ми жили далеко один від одного, тому я не приїжджала до них, а вони до мене. Я наречених Кості вже й запам’ятовувати перестала, але потім він несподівано женився і у них з’явився синочок Андрійко.
Само собою, що ми були й на весіллі і хрестинах, але більше до сина не лізли, невістка така собі, ну хай і живуть. Я ніколи не мріяла стати
Пішла я в невістки і така моя свекруха мені здалася доброю та милою, що я зроду б не подумала, що вона так зможе зі мною вчинити! Я вважаю, що це просто несправедливо по відношенню до мене, бо у мене малі діти на руках і я просто не маю куди дітися, а вона собі й на думці не має щось змінювати.
Я йшла в невістки, бо розуміла, що не маю я ні багатих батьків та й Саша теж з простої родини, висилати чоловіка на заробітки я не хотіла. Для
«Колись мене згадаєш, але пізно буде» – не раз мені казала моя мама, коли я з нею сварилася, що я лиш поріг зі зміни переступлю, а вона вже мене сто роботів на плечі кладе.
Не мала я ні хвилини спокою і не раз їй казала, що вже досить з мене тієї господарки, а вона завжди цю фразу, мовляв, нічого тепер не розумієш,

You cannot copy content of this page