Історії з життя
Ця історія сталася в одному з прибережних сіл Славутича. Сюди, у мальовничий куточок Придніпров’я, кожного року приїздили відпочивальники з Києва. Того літа у Приходьків поселилася миловида, середніх років
Океан мав запах вітру і польових ромашок. Олена усміхнулася власним фантазіям. Сьогодні вона повинна сказати чоловікові важливу новину. Він так довго чекав її… Олена облюбувала місце неподалік дивного
Знайома телефоном приголомшила звісткою: «Вчора мати зі Сміли привезла Наталку. Ти б бачила — схудла, змарніла, куди й поділася її краса…». Вона говорила ще щось, але я її
Не знадобиться. Борис був справжнім красенем: високий, стрункий, синьоокий. Не хлопець — мрія. Та найголовніше, що його зовнішня краса гармонійно поєднувалася з внутрішньою: мужній, порядний, не байдужий до
– Іро, мені негайно треба тебе побачити! – голос Олени дрижав, і я, наспіх накинувши курточку, вилетіла їй назустріч. Подруга була сама на себе не схожа, вона потребувала
— Чого роти пороззявляли? Вас сюди хтось кликав? – прошипів старий Матвій здивованим дітям – У цій хаті за господиню моя нова дружина Анастасія, вам тут місця нема.
Серед залишків Катиних речей Валентина знайшла Стефину фату – розpізану навпіл. «Що ж ти доню накоїла. Дві сім’ї зpуйнувала, заради свого краденого щастя» За матеріалами Наш день «Ваш
– Ти що, з котушок з’їхав?! – не міг повірити майор. – Та я вже рік нею користуюсь, як заманеться! А ти на «беушний» товар поласився?! Зрештою, забирай
Мати – Цур тим людям, і чого вони тебе, сину, в зуби взяли? Сама знаю, що давно не заглядав у мою оселю. Певно, не маєш часу. Казала ж
– Ну ти, Валька, і хлопця собі вибрала, – зітхала подруга Ольга. – Сама ж нічого така, а твій Сергій – такий непоказний, і глянути нема на що.