Історії з життя
То я вам розкажу, що самі здивуєтеся. Я вийшла заміж в село і була щаслива, бо село у мене завжди асоціювалося з бабусею, її лагідною усмішкою, теплим хлібом
Ірина й Тетяна були подругами з дівочих літ. Вони працювали у відділенні зв’язку Укрпошти. Майже одночасно дівчата вийшли заміж, наступного року вони стали мамами своїх єдиних діток. Ірин
Тепер я шкодую, що моя Маринка росла «безпроблемною» дитиною, тихою і врівноваженою, вдома сиділа і книжки читала. Сама вступила на державну форму навчання і я тому несказанно тішилася,
Спочатку я подумала, що він має рацію, адже діти наші виросли, до шерсті маю чутливість, тому домашніх улюбленців нема. Залишився один чоловік. Але тут було щось не чисто.
От коли доньки прийшли мені на поріг удвох і давай життя свою матір учити, то я не знала, чи сміятись мушу, чи вже хлипати. Головне – стоять обоє
Отож, перший мій чоловік через два роки де й дівся, тільки дитину по собі залишив. Мати моя замість того аби помогти мені, то тільки на голову капала. –
Невістка дзвонить і хлипає у трубку: “На вас, мамо, лиш надія”. Божиться, що нічого про наміри чоловіка свого не знала і тепер сама сивіє: як бути? А мені
Ганна Олександрівна справила на мене враження дуже доглянутої жінки і знайомство пройшло в кафе, бо вона не хотіла морочитися з гостиною. – Галю, я не хотіла ні квартиру
– Дивися, йти не хотів, казав, що не мав з тобою нічого! А я кажу – ти май мужність з сином познайомитися, двадцять років хлопцеві!, – бубніла мама,
– Що мені робити? Як це ти йдеш? – Йди на роботу для різноманіття, а не тягни з мене гроші і взагалі тягнеш мене донизу. Ця розмова була